Я (займенник)
«Я» — особистий займенник однієї особи однини. У українській мові особистий займенник немає ввічливо-ієрархічних форм, притаманних особистим займенникам деяких східних мов, не відрізняється за родами, і змінюється відмінками. Я (Ja) як займенник першої особи однини присутній також у більшості інших слов'янських мов (польській, сербській, словацькій, чеській, хорватській, російській, білоруській)[1].
Етимологія ред.
Слово сходить до прасл. azъ, з протетичним j (порівн. словен . jaz) і відпаданням z[2].
Праслов'янська форма близька до іранських (пор. ос. Ӕз [3]) та балтійських мов (латис. es, лит. aš)[4] і, у свою чергу, продовжує пра-и.е. * eǵ (h) o (m) (пор. грец. Εγώ; швед. Jag, дан. Jeg, нід. Ik).
Цікаві факти ред.
Слово «я» є шифтером, його значення залежить від того, хто говорить.
«Я» — перше слово у списку Сводеша.
Примітки ред.
- ↑ В болгарській мові зберігся займенник «Аз»
- ↑ я // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
- ↑ Осетинский язык. Личное местоимение. Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 29 грудня 2015.
- ↑ Личные местоимения в латышском и литовском языках. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 29 грудня 2015.
Посилання ред.
- Тукова, Тетяна Володимирівна. Особовий займенник «я» у медичному дискурсі // Закарпатські філологічні студії. — 2022.
- Калашник О. Займенник як засіб творення стилістичних фігур // Лінгвістичні студії. — 2016.
- Маковецька-Гудзь, Ю. А. Особливості мовного впливу у передвиборчих політичних текстах. — 2015.: «З'ясовано, що займенник Я акцентує увагу на кандидаті і виділяє його з-поміж інших.»