Ян Томаш Замойський
Ян Томаш Замойський (12 червня 1912, Клеменсов[2] — 29 червня 2002, Варшава[3]) — польський землевласник і політичний діяч. У 1939–1944 роках він був шістнадцятим і останнім адміністратором Замойської ординації. Сенатор другого терміну в 1991–1993 роках, президент Національної демократичної партії в 1991–1998 роках. Кавалер ордена Білого Орла.
Ян Томаш Замойський | |
---|---|
Народився | 12 червня 1912 Klemensówd, Щебрешин, Ґміна Щебрешин, Замостський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща |
Помер | 29 червня 2002 (90 років) Варшава, Республіка Польща |
Країна | Республіка Польща[1] |
Діяльність | політик |
Alma mater | Варшавська школа економіки |
Знання мов | польська |
Посада | сенатор Польщіd |
Партія | Q9346764? |
Рід | Замойські |
Батько | Маврицій Клеменс Замойський |
Мати | Марія Сапігаd |
Діти | Marcin Zamoyskid |
Нагороди | |
Життєпис
ред.Походив з роду Замойських гербу Єліта. Він був сином Мавриція Клеменса Замойського, політика та п'ятнадцятого адміністратора, та Марії Ружі, уродженої Сапєги.
У 1931–1932 рр. проходив військову службу в кавалерійській юнкерській школі в Грудзьондзі. У 1935 році закінчив Торгово-економічний інститут у Нансі. У 1937 році отримав напівдиплом і закінчив Варшавську школу економіки[4]. Брав участь у вересневій кампанії в лавах 3-ї піхотної дивізії легіонів[4]. З 1940 року належав до Союзу збройної боротьби[5]. Згодом вступив до Армії Крайової. Також був учасником підпільної організації «Управа», яка збирала кошти для підпілля[6]. Під час пацифікації Замойського краю разом із дружиною Розою врятував із нацистського табору у Звежинці 460 дітей, відібраних у матерів. Він створив 4 лікарні для 1500 хворих дітей, і в цю справу втрутився Оділ Глобочник, командир СС у Люблінському окрузі[7].
Внаслідок повоєнної аграрної реформи був позбавлений власності. Після короткого перебування у в'язниці в Кельцах він оселився в Померанії. У січні 1949 р. заарештований і засуджений на 10 років позбавлення волі. Був ув'язнений у Вронках, звідки був звільнений у середині 1956 року[4]. У 1957 році був юридично реабілітований[8]. Починав працювати журналістом у журналі «Rynki Zagraniczne». Пізніше став керівником представництва в Польщі авіакомпанії Swissair (працював там до 1981 року)[4][9].
Активно діяв у Товаристві друзів Замостя, заснованому у Варшаві; Завдяки зусиллям цієї організації у 1975 році Сейм ПНР прийняв акт про реконструкцію комплексу Старого міста[8]. У 1985–1997 роках був президентом Варшавського гуртка мешканців Замостя та сприяв включенню Старого міста Замостя до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1992 році. Власним коштом у 1987 році заснував Музей сакрального мистецтва фундації родини Замойських при Замойському колегіаті[10].
У 1991 році він став президентом Національної демократичної партії, яку обіймав до 1998 року[3]. На парламентських виборах 1991 року був обраний сенатором другого терміну в Замойському воєводстві від Крайової виборчої комісії[4] ; на першому зборі виконував обов'язки старшого маршала. Засідав у парламентському клубі ХНС. Працював у Комітеті народного господарства та Комітеті культури, медіа та освіти[4]. 1992 року його ім'я з'явилося на т. зв Список Мацеревича[11]. На парламентських виборах 1993 року невдало балотувався на переобрання від Позапартійного блоку підтримки реформ[12].
У 1991 році Роберт Яроцький опублікував інтерв'ю з Яном Замойським під назвою «Останній ординат. Зустрічі та розмови з Яном Замойським»[13].
Похований у родинному склепі в соборі Воскресіння і св. Апостола Томи в Замості.
Нагороди, відзнаки та відзначення
ред.У 1995 році на знак визнання його видатних заслуг перед Республікою Польща президент Республіки Польща Лех Валенса нагородив його орденом Білого Орла[14].
Удостоєний звання почесного громадянина: Янова Любельського (1990)[15] та Замостя (1996)[16].
Він став патроном неповної середньої школи № 2 у Замості[17].
Особисте життя
ред.Чоловік Ружі, уродженої Жолтовської[18]. Він був батьком Марціна Замойського, Габріели Богуславської, Ельжбети Дашевської, Марії Понінської та Агнешки Рожновської.
Родовід
ред.Посилання
ред.- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Jan Tomasz hr. Zamoyski z Zamościa h. Jelita
- ↑ а б Zamojszczyzna pożegnała ostatniego ordynata, 3 липня 2002
- ↑ а б в г д е Jan Tomasz Zamoyski (PDF)
- ↑ Uprawa-Tarcza – paramilitarna organizacja ziemian w czasie okupacji, 4 грудня 2017
{{citation}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|inventor=
(довідка) - ↑ [1], Artur Szlufik, "Zamoyski Jan Tomasz"
- ↑ Sylwetka ostatniego Ordynata, 11 липня 2002
- ↑ а б [2], Pawel Rychter, "Do końca Polsce oddani"
- ↑ Zamość wspomina Jana Zamoyskiego w setną rocznicę jego urodzin, 18 червня 2012
- ↑ [3], Czesław Galek, "Patriotyzm Jana Tomasza Zamoyskiego"
- ↑ [4], Rafał Zychal, Andrzej Stankiewicz, "Lista Macierewicza ćwierć wieku później"
- ↑ M.P. z 1993 r. nr 50, poz. 471
- ↑ [5], Robert Zamoyski, "Ostatni ordynat. Z Janem Zamoyskim spotkania i rozmowy"
- ↑ M.P. z 1995 r. nr 33, poz. 378
- ↑ Jan Tomasz Zamoyski, 6 жовтня 2010
{{citation}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|inventor=
(довідка) - ↑ Honorowi Obywatele Zamościa
{{citation}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|inventor=
(довідка) - ↑ Gimnazjum Nr 2 im. Jana Zamoyskiego XVI Ordynata
- ↑ Patriotyzm Róży hrabiny Zamoyskiej z Żółtowskich ze Zwierzyńca, 14 січня 2016
Посилання
ред.- [6], Artur Szlufik, "Zamoyski Jan Tomasz"