Ян Коллар

словацький поет, борець за об'єднання слов'ян

Ян Коллар (словац. Ján Kollár; 29 липня 1793(17930729), Мошовце — 24 січня 1852, Відень) — словацький політик, поет, етнограф, філософ і лютеранський священик.

Ян Коллар
словац. Ján Kollár
Kollar jan.jpg
Ян Коллар
Псевдо Čechobratr Protištúrsky[1] і Čechobratr Protištúrský[1]
Народився 29 липня 1793(1793-07-29)
Мошовце
Flag of Hungary (1867-1918).svg Угорське королівство
Помер 24 січня 1852(1852-01-24) (58 років)
Відень
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Поховання Ольшанський цвинтар
Громадянство Австрійська імперія
Національність словак
Діяльність письменник, мовознавець, поет, філософ, педагог, викладач університету, археолог, політик, фольклорист, педагог, folk song collector
Alma mater Єнський університет
Знання мов чеська, німецька і словацька[2]
Заклад Віденський університет
Членство Society of Serbian Lettersd
Посада професор
Конфесія лютеранство

БіографіяРедагувати

Вчився в гімназії в Кремниці, Банській Бистриці, а в 18121815 роках у лютеранському ліцеї в Братиславі, в 18171819 вивчав теологію в Єнському університеті. Упродовж 18191849 років був священиком в Пешті, під час революції 1848—1849 років в Угорщині служив секретарем при дворі австрійського цісаря. У 1849 році, як подяка словакам, які брали участь у придушенні угорської революції, призначений професором Віденського університету.

Був одним з ідеологів словацького народного відродження, але дотримувався точки зору використання словаками чеської мови, це привело його до конфлікту з Людовитом Штуром, який пропагував словацьку мову.

Останні роки життя (від 1849) провів у Відні, де очолював в університеті кафедру слов'янської археології.

Помер 24 січня 1852 у Відні. На його надмогильній плиті на Ольшанському цвинтарі (Прага) вибиті такі слова:

За життя він в серці носив
весь свій народ,
А по смерті живе він у серці
народу всього.

ТворчістьРедагувати

Донька СлавиРедагувати

Найвизначнішим твором Коллар стала поема «Донька Слави» («Slavy dcera»). Вона вперше вийшла друком у 1824 р. Основу поеми в цій її редакції склали 86 сонетів, які входили у першу поетичну збірку Коллара. Поема складається із вступу, трьох пісень — «Зала», «Лаба», «Дунай» (за назвами річок, які протікають землями слов'ян), а також сонета-епілогу, в якому поет присвячував свій твір усім слов'янам. У поемі Коллар ідеалізує та звеличує історичне минуле слов'янських народів, одночасно протиставляючи його трагічній долі сучасних понімечених слов'ян, і висловлює переконання у майбутньому відродженні пригноблених слов'янських народів. Коло цих патріотичних ідей сконцентроване навколо центрального образу — доньки Слави. Життєвим прототипом Слави була кохана Коллара — Міна, оспівана у сонетах його першої поетичної збірки (Міна — це друге, скорочене ім'я Фредеріки Вільгельміни Шмідт). Але в самій поемі цей образ набуває алегоричного значення. Міна у поемі — це донька богині Слави та бога кохання Мілека, котра покликана, щоби «спокутувати страждання слов'ян». У цьому образі органічно поєдналися і образ коханої поета, і образ батьківщини, і навіть ширше — Славії загалом.

Поема «Донька Слави» спричинилася до широкого суспільного резонансу. Вона свого часу була одним із найпопулярніших у Чехії творів і сприймалася як взірцевий національно-патріотичний твір.

Коллар і надалі продовжував працювати над поемою. У 1832 р. він видав новий варіант, доповнивши ще двома частинами — «Лета» й «Ахерон». Кількість сонетів тепер зросла до 615. Одночасно частково були перероблені перші три частини поеми. У новій редакції їхню фабулу складає мандрівка Мілека та доньки Слави землями слов'ян, у зв'язку з цим поет пригадує найвизначніші події слов'янської історії, подаючи у численних авторських відступах емоційний коментар до них. Четверта частина («Ахерон») змальовує картини слов'янського раю, а п'ята («Лета») — картини пекла, у якому Коллар розмістив ворогів слов'ян.

У 1845 р., Коллар зробив третю редакцію поеми, яка складалася вже із 622 сонетів, що, проте, не вносило кардинальних змін у сам твір.

Українською мовою вірші Коллара (з "Дочки Слави") вперше переклав Б. Дідицький. Вони були надруковані 1853 року у львівському журналі "Зоря Галицька".

ПраціРедагувати

  • «Slavy dcera», 1824 р. /Поема «Донька Слави»
  • «Rozpr à vy о jmen ách, po č atkàch a staro ž itnostech národa slovanského» (1830);
  • «Výklad k Slavy Dcera» (історико-археологічний коментар, 1834);
  • «Slava bohyně a p ů vod jmena Slav ů v č ili Slavjan ů v»;
  • «Cestopis obsahující cestu do horní Italie» (1841);
  • «Staroitalia slavjanska» (1853).
  • Трактат «Про літературну взаємність між слов'янськими племенами і наріччями»

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Czech National Authority Database
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ЛітератураРедагувати

(чес.)

  • Nejedlý Z., J. Kollár, Praha, 1945;
  • Rosenbaum К., J. Kollár pevec lásky k národy, Martin, 1956.
  • Vybrané spisy, sv. 1‒2, Praha, 1952‒56;
  • Narodnie spievanky, dl 1‒2, Brat., 1953;

(рос.)

  • Антология чешской поэзии, т. 1, М., 1959;
  • Словацкая поэзия XIX‒XX вв., М., 1964.
  • Богданова И. А., Я. Коллар, в кн.: Очерки истории чешской литературы XIX‒XX вв., М., 1963;
  • Зайцева А. К., Ян Коллар, в кн.: История словацкой литературы, М., 1970;

ПосиланняРедагувати