Відкрити головне меню

Сучасний статус питанняРедагувати

Офіційно Ізраїль про наявність у нього ядерної зброї ніколи не повідомляв, він не підтверджував і не спростовував наявність у себе ядерної зброї. При цьому Ізраїль не підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї[1].

Ізраїль, можливо, є однією з країн, що володіють повноцінною стратегічною ядерною тріадою. Як США, Росія і КНР - Ізраїль має на озброєнні засоби доставки ядерної зброї у трьох природних середовищах[2]. Згідно ряду оцінок, Ізраїль є шостою за кількістю ядерних боєголовок ядерною державою світу[3].

Згідно деяким даним, Ізраїль потенційно міг провести в період 1970-1980-х років до 20 ядерних боєзарядів, а до 1993 року - від 100 до 200 боєзарядів[1]. За різними оцінками, в 2006 році в арсеналі Ізраїлю було близько 200 ядерних зарядів. Так, на думку колишнього президента США Джиммі Картера, висловлену в травні 2008 року, їх кількість становить «150 або більше»[4]. Ядерними боєголовками, як передбачається, оснащені ізраїльські ракети «Єрихон». На думку Федерації американських учених (FAS), на озброєнні ЦАХАЛ є близько 60 ракет з моноблочним ядерним зарядом[5]. Для доставки ядерних бомб і ракет із ядерними боєголовками можуть також бути використані літаки F-15 і F-16.

У статті двох експертів у області поширення ядерної зброї (Hans M. Kristensen і Robert S. Norris), опублікованій у британському профільному виданні «Bulletin Of The Atomic Research» на початку вересня 2013 року, стверджується, що Ізраїль має у своєму розпорядженні близько 80 ядерних боєзарядів, маючи при цьому розщеплювальні матеріали, необхідні для виробництва від 115 до 190 боєголовок. Ці дані приблизно відповідають оцінками експертів РУМО США, які називали цифру 80 боєзарядів ще у 1999 році. На думку авторів статті, з 1967 по 2004 роки Ізраїль щорічно виробляв по 2-3 ядерних боєзаряди. До початку Війни Судного дня (1973) у розпорядженні Ізраїлю було 15 ядерних боєголовок, до часу вторгнення до Лівану (1982) - 35, до початку іракської війни - 56, до 2003 року - 78. У 2004 році виробництво ядерних боєзарядів було заморожено[6].

ІсторіяРедагувати

Питаннями ядерної програми Ізраїлю займається створена в 1952 році Ізраїльська атомна енергетична комісія (ІАЕК).

З початку 1960-х років діють Ядерний дослідницький центр «Нахаль Сорек» та Ядерний дослідницький центр у Дімоні.

Згідно доповіді Служби зовнішньої розвідки РФ за 1993 рік, для напрацювання ядерних матеріалів збройової чистоти в Ізраїлі використовуються, у першу чергу, тяжководний реактор і установка для переробки опроміненого палива, що перебувають поза контролем МАГАТЕ. Їх потужності достатньо для виготовлення 5-10 ядерних боєзарядів у рік. Реактор потужністю 26 МВт було введено в дію у 1963 році з допомогою Франції і модернізовано в 1970-ті роки. Після збільшення його потужності до 75-150 МВт напрацювання плутонію могли зрости з 7-8 кг подільного плутонію на рік до 20-40 кг. Установка для переробки опроміненого палива була створена приблизно в 1960 році також за сприяння французької фірми. На ній можна отримувати від 15 до 40 кг подільного плутонію на рік[1].

Ізраїльські спецслужби звинувачують у таємних закупівлях та розкраданні ядерних матеріалів у інших країнах: США, Великій Британії, Франції, ФРН. Так, у 1986 році в США було виявлено зникнення понад 100 кг збагаченого урану на одному з заводів у штаті Пенсильванія, які, ймовірно, були переправлені до Ізраїлю. Ізраїль також визнав факт незаконного вивезення із США на початку 1980-х років крайтронів - важливого елемента в створенні сучасних видів ядерної зброї[1][7].

У 1986 році за розголошення відомостей про ізраїльську ядерну зброю було викрадено в Італії і потім засуджено до 18 років ув'язнення колишнього співробітника дослідницького центру в Дімоні Мордехай Вануну.

Так як наземна ядерна зброя Ізраїлю, після вдосконалення Іраном та іншими країнами регіону своєї ракетної зброї в 1990-х роках, стала вразливою для ворожої атаки, то стратегічною альтернативою стало використання підводних човнів із ядерною зброєю на борту. У середині 1990-х років Ізраїль замовив у Німеччині три Підводні човни типу «Дольфин», які були доставлені в Ізраїль у 1999 і 2000 роках. Про їх оснащення ракетами з ядерними боєголовками вперше стало відомо в червні 2002 року з книги, опублікованої видавництвом Carnegie Endowment.

ВипробуванняРедагувати

Про проведення Ізраїлем випробувань ядерної зброї достовірно нічого не відомо. 22 вересня 1979 року в Південній Атлантиці, поблизу Острова Принс-Едуард, над пустельним океаном (47° пд. ш. 40° сх. д. / 47° пд. ш. 40° сх. д. / -47; 40) американським супутником «Vela» 6911[8] була зафіксована серія світлових сплесків, характерних для ядерного вибуху потужністю 2-3 кілотонни. Широко поширена думка про те, що це було ізраїльське ядерне випробування (можливо, спільно з ПАР).

Наземний компонент тріадиРедагувати

Основним засобом доставки наземного базування, можливо, є 16 ракет «Єрихон-3». Як повідомляє ізраїльська преса, розробку цієї моделі було завершено в 2005 році. «Єрихон-3» є розвитком ракети "Єрихон-2"[9].

Технічні характеристикиРедагувати

[10]

  • Клас: Балістична ракета середньої дальності
  • Переміщення: Автоплатформа
  • Кількість ступенів: 3 твердопаливні
  • Маса головної частини: 1300 кг
  • Дальність польоту: до 6500 км
  • На бойовому чергуванні з: 2008 року[11]

Повітряний компонент тріадиРедагувати

Дві ескадрильї - 18 винищувачів-бомбардувальників F-15I Ra'am (Грім) - модифікація F-15E Strike Eagle ВПС Ізраїлю з двома крилатими ракетами Gabriel можуть представляти собою повітряний компонент ізраїльської ядерної тріади.

 
Винищувач-бомбардувальник F-15I ВПС Ізраїлю

Льотні характеристикиРедагувати

  • Максимальна швидкість на великій висоті: 2650 км/год (2,5+ Маха)
  • Максимальна швидкість на малій висоті: 1480 км/год (1,2 Маха)
  • Швидкість заходу на посадку: 232 км/год
  • Практична дальність: 1967 км (без підвісного паливного баку (ППБ), із стандартним озброєнням)
  • Перегоночна дальність: 5750 км (із трьома ППБ і конформними баками)
  • Практична стеля: 20000 м
  • Швидкопідйомність: 254 м/с
  • Довжина розбігу: 274 м
  • Довжина пробігу: 1067 м (без гальмівного парашуту)
  • Навантаження на крило: 358 кг/м2
  • Тягооснащеність 1,12 (для F100-220)
  • Аеродинамічна якість літака: ~10
  • Максимальне експлуатаційне перевантаження: +9.0/-3.0

ОзброєнняРедагувати

АвіонікаРедагувати

Системи допрацьовані на підприємствах ізраїльського ВПК.

Морський компонент тріадиРедагувати

На думку експертів, дизель-електричні підводні човни типу «Дольфин», що стоять на озброєнні ВМС Ізраїлю, можуть нести крилаті ракети, оснащені ядерними боєголовками. Три таких субмарини були передані Німеччиною ізраїльським ВМС у 1998-1999 роках і пізніше оснащені спеціальними контейнерами для запуску крилатих ракет, а в грудні 2004 року ВМС Ізраїлю уклали контракт про купівлю ще двох таких же підводних човнів. Зазначені ракети, за однією інформацією, є модернізованим варіантом американської крилатої ракети «Гарпун», а з іншого - представляють власну ізраїльську розробку[12].

Технічні характеристикиРедагувати

  • Силова установка: дизель-електрична, що включає 3 ДД MTU 16V 396 SE84 (4,243 л. с.), 3 генератори (2.91 МВатт), 1 електродвигун Siemens (3,875 л. с.); 1 вал
  • Автономність: 30 діб
  • Максимальна глибина занурення: 350 м (200 м за іншими джерелами)
  • Пошукова РЛС (поверхня) : «ELTA Systems», I-band
  • Інтегрована система управління вогнем і датчиками: STN/Atlas Electronik ISUS 90-1 TCS
  • Система електронної розвідки : Timnex 4CH(V)2 фірми «Ельбіт»
  • Сонар : Atlas Electronik CSU 90, вбудований у корпус, пасивний/активний, низькочастотний, пошуку і атаки; Atlas Electronik PRS-3, пасивний, далекомір (ranging); бортові антени FAS-3, пасивний, пошук; система аналізу власних шумів
  • Перископи : 2, фірми Kollmorgen (пошуку й атаки)
  • Озброєння : 4х650-мм (25.6") і 6х533-мм (21") торпедні апарати (за даними офіційного сайту ВМС Ізраїлю - 10х533-мм). Стандартний боєкомплект складається з 16 торпед і 5 ракет.

Торпедні апарати забезпечені гідромеханічними катапультуючими пристроями для примусового викиду ПКР «Саб-Гарпун» та мін.

При дальності автономного плавання 8 000 миль, підводні човни оснащені крилатими ракетами «Габріель-3», дальність польоту яких дорівнює 950 милям. За даними «Military Technology», ці ракети можуть споряджатися і ядерними боєголовками.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Новий виклик після «холодної війни»: поширення зброї масового знищення. Ізраїль Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine. // Служба зовнішньої розвідки Російської Федерації, Відкритий доповідь за 1993 р.
  2. Тенденції розвитку ядерних сил в XXI столітті (частина 3)
  3. Олександр Шульман. Ядерний меч Ізраїлю
  4. Israel «has 150 nuclear weapons». BBC. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 30 червня 2008. 
  5. Nuclear Weapons
  6. Israel froze production of nuclear warheads in 2004, foreign experts say. Процитовано 2013-09-15. 
  7. Американський фізик визнав себе винним у незаконному експорті ядерних технологій Ізраїлю. MIGnews, 29.12.2001
  8. The Vela Incident: Nuclear Test or Meteorite?
  9. Ізраїль створив ракети, здатні вразити цілі на території Пакистану
  10. Jericho 3. Архів оригіналу за 10 квітень 2010. Процитовано 18 листопад 2014. 
  11. Jericho 3. Архів оригіналу за 10 квітень 2010. Процитовано 18 листопад 2014. 
  12. Віктор Єсін. Тенденції розвитку ядерних сил в XXI столітті (частина 3). Щоденний журнал, 25 вересня 2007.

ПосиланняРедагувати