Щепкін Микола Михайлович (28 лютого 1820, Полтава — 14 листопада 1886, Москва) — російський видавець, педагог і громадський діяч, син Михайла Семеновича Щепкіна, батько Євгена, В'ячеслава і Миколи Щепкіних.

Щепкін Микола Михайлович
Народився28 лютого 1820(1820-02-28) або 1820[1]
Полтава, Російська імперія
Помер14 серпня 1886(1886-08-14) або 1886[1]
Москва, Російська імперія
ПохованняП'ятницький цвинтар[d]
Країна Російська імперія
Діяльністьвидавець
Галузьпедагогіка
Alma materфізико-математичний факультет Московського університетуd
Знання мовросійська[2]
БатькоЩепкін Михайло Семенович
Брати, сестриQ4528742?
У шлюбі зQ104440657?
ДітиQ4528747?, Щепкін Євген Миколайович і Щепкін В'ячеслав Миколайович

Закінчив 1-ю Московську гімназію і природне (фізико-математичне) відділення філософського факультету Московського університету (1844).

Прослуживши кілька років в драгунському полку, в 1847 році виїхав до Берліна, де слухав університетські лекції з хімії та сільського господарства.

Був гласним Московської міської думи (1863—1876, 1885—1888) і московського губернського земських зборів, почесним мировим суддею і директором Московського міського кредитного товариства.

Головною справою його життя стала видавнича діяльність. У 1856 році Щепкін разом з М. В. Станкевичем, П. В. Анненковим, за участю К. Т. Солдатенкова і М. Х. Кетчера, утворив товариство для видання та розповсюдження книг. Спільна видавнича діяльність Солдатенкова і Щепкіна почалася з випуску двох томів «Творів» Т. М. Грановського. Слідом за цим були видані три збірки віршів М. О. Некрасова, М. П. Огарьова, О. В. Кольцова. У 1857 році видавництво Солдатенкова і Щепкіна випустило зібрання віршів О. І. Полежаєва, а незабаром, в 1859 році, і друге видання. Були видані «Драматичні твори Шекспіра» в перекладі Кетчера, «Народні російські легенди» і «Народні російські казки» О. М. Афанасьєва, перше 12-томне зібрання творів В. Г. Бєлінського (1859—1862). За спогадами Миколи Чернишевського, засновники видавництва використовували «частину своїх капіталів зовсім не з потреби або бажання шукати особливої ​​прибутковості в ньому особисто для себе, а на переконання, що це справа потрібна і корисна для полегшення успіхів нашої літератури й освіти».

Примітки

ред.

Джерела

ред.

Посилання

ред.