Шульгина-Іщук Надія Яківна

Шульгина-Іщук Надія (21 січня 1888, м. Київ — 9 квітня 1979, США) — педагог, математик-методист, дочка Якова Шульгина.

ЖиттєписРедагувати

Здобула вищу освіту на фізико-математичному відділенні Бестужевських вищих жіночих курсів у Петербурзі. То був перший жіночий університет Росії, який діяв у 1878—1918 роках.

Під час Першої світової війни разом з матір'ю Любов'ю Шульгиною активно співпрацювала з Товариством допомоги жертвам війни (офіційна назва — «Товариство допомоги населенню півдня Росії, що постраждало від воєнних дій»)[1].

Викладала математику у Першій українській гімназії ім. Т. Г. Шевченка.

Співтворець української математичної термінології при Комісії Товариства Шкільної Освіти (1918), автор першого українського математичного шкільного підручника на Наддніпрянщині, виданого цією ж комісією. Діяльна в педагогічному житті на Волині, згодом на еміграції.

1927 року приїхала до Рівного на роботу у приватній на той час Рівненській українській гімназії (РУГ). 1944 року після звільнення Рівного від нацистської окупації родина Шульгиних-Іщуків покинула рідну землю. Її шлях проліг до Німеччини, де перебивалися у таборах для біженців. У Саксонії (її окупували радянські війська) померла мама — Любов Шульгина. І родина пішки вирушила до Баварії, до американської зони. Там, у таборі Авґсбурґа, де було чимало людей із фаховою вищою освітою, вони організували школи і Український університет з вивчення точних наук. Надія викладала математику, а Роман Іщук — географію України.

1949 року, під час другої хвилі еміграції, переїхала до Америки. Донька, Наталка Іщук-Пазуняк, згадує: «В Америці ми завжди жили вірою в майбутнє України». А Надія Іщук, вступивши до Союзу Українок Америки, продовжувала активну просвітницьку та методичну роботу.

9 квітня 1979, коли на 91 році життя вона померла, на похорон, окрім родини, друзів і знайомих, прибуло багато колишніх учнів. Це був прояв вдячності й поваги професорці математики й просто щирій українці. На панахиді митрополит Мстислав (Скрипник) сказав про неї як про «нащадка родів українських патриціїв, які віками зберігали українську національну духовність».

ПриміткиРедагувати

  1. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884—1939 — К.: Либідь, 1995 — с. 175.

ЛітератураРедагувати