Вікіпедія

Штучне право

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Штучне право — це право, що створене людьми і є протилежністю до понять «природне право» або «Закон Божий»[1].

Європейська та американська концепції рукотворних законів кардинально змінилася в період від Середньовіччя до наших днів. У Томістському вченні закон, створений людьми, був найнижчою формою права, сучасні концепції вважають штучне право найважливішим. У СРСР не визнавали таких понять як божественне або природне право. У декількох ісламських країнах право, створене людьми, дотепер вважається частиною божественного закону.

Філософські концепції

ред.

У Гегельянстві

ред.

Професор Гайнц Мохнаупт відносить штучне право до концепції Гегеля Rechtsgesetze, де Гегель протиставляє це право до Naturgesetz або природного права. З точки зору Гегеля, згідно з Мохнауптом, створене людиною правою «не абсолютне» і створюється людьми для регулювання своїх дій і поведінки. Воно «має бути загальновідоме» та «повинне враховувати його антропологічне визначення і […] його хронологічне визначення». Створені людьми закони є непостійними, бо їх змінюють з плином часу, щоб адаптувати до мінливих умовах[1].

У творах Фоми Аквінського

ред.

Фома Аквінський викладав концепцію Людського права поряд з природним законом і вічним законом у своїй «Сумі теології». Фома стверджував верховенство природного права над створеним людиною правом, бо там, де воно «знаходиться в суперечності з законами природи, там не право, але зіпсоване право». Результатом таких конфліктів є те, що штучий закон «не зобов'язує до суду совісті»([[#CITEREF|]])[2][3]. Теоретики природного права заперечували право, створене людьми, протягом багатьох років, бо воно суперечить тому, що є природними або божественними законами[3].

Lex humana versus lex posita

ред.

Фома Аквінський об'єднав право, створене людьми (лат. lex humana) і позитивне право (лат. lex posita or ius positiva)[4][5]. Проте, існує тонка різниця між ними. Позитивне право розглядає право з позиції його законності. Позитивне право — це право на волю, тому не може в однаковій мірі бути божественного позитивного права, так і створеного людиною позитивного права. У «Summa contra Gentiles» Фома пише про божественне позитивне право, де він говорить «Si autem lex sit divinitus posita, auctoritate divina dispensatio fieri potest (якщо право надане Богом, управління може бути надано Божественною владою)»[6] та «Lex autem a Deo posita est» (Але право було створене Богом)[7]. Мартін Лютер також визнав ідею божественного позитивного права[8].

У томізмі концепція штучного права, навпаки, розглядає закон з іншої точки зору. Вона розглядає його з позиції свого походження. lex humana або інколи humanitus posita — закон скоріше зроблений людиною, аніж Богом (лат. lex divina)[9].

Фома Аквінський стверджував, що несправедливий закон — це людський закон, який не закорінений у вічному законі і природному праві. Будь-який закон, який підносить людську особистість — це справедливо[10].

Історичні зміни: від нижчого рангу до вищого законом

ред.

Європейська та американська концепції права, створеного людьми, кардинально змінились у період від Середньовіччя до наших днів[11]. У томістів Середньовіччя штучне право було найнижчою формою права. Вище були lex naturalis, the lex divina та the lex aeterna. Право, створене людьми, мало владу тільки там, де було створене, і конкурувало з «вищими» законами[12][13].

Упродовж століть ця ідея була повністю переосмислена. Наразі штучне право вважають основою і вищим законом, оскільки воно створено людиною та закріпилось у супільному житті завдяки поняттю «суверенітет народу»[11][14].

Теорія права в СРСР не визнавала божественного або природного права. Єдиний закон, створений державою, існував відповідно до марксистської правової теорії[15].

Хоча офіційно не визнається вищість будь-якого іншого права над штучним, у деяких країнах, як США, божественний закон все ще посідає чільне місце у дискрусі. Наприклад: Мартін Лютер Кінг-молодший, у своєму листі з Бірмінгемської в'язниці процитував Фому Аквінського, щоб зазначити, що закон несправедливий[16][17]:

"Справедливий закон - це право, зроблене людиною, яке відповідає моральному закону або закону Божому. Несправедливий закон - це код, який не відповідає моральному закону.  Цитуючу Фому Аквінськогоː несправедливий закон - це  закон, який створено людьми,  але який не вкорінено у вічний закон і природне право ".

У декількох ісламських країнах штучне право зараз вважається частиною божественного закону у вигляді шаріату. У цій правовій теорії, суверенною владою є Аллах, а не люди, і Богом створений закон має пріоритет над законом, створеним людьми. (повне юридичне положення шаріату — це комплекс, який змінюється від країни до країни, і розглядається по-різному різними групами. Для більш широкого обговорення дивіться статтю — шарія).

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Mohnhaupt, 2008, с. 75–76.
  2. ↑ Aspell, 1999, с. 198–200.
  3. ↑ а б Grant, 2003, с. 200.
  4. ↑ Flannery, 2001, с. 73.
  5. ↑ Voegelin, 1997, с. 227–228.
  6. ↑ SCG (Hanover House edn 1955-57) bk 3, ch 125(10). Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 7 лютого 2018. [Архівовано 2017-11-23 у Wayback Machine.]
  7. ↑ SCG (Hanover House edn 1955-57) bk 4, ch 34(17). Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 7 лютого 2018. [Архівовано 2018-02-20 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Heckel, Heckel та Krodel, 2010, с. 45, 51, 285.
  9. ↑ Voegelin, 1997, с. 224,227–228.
  10. ↑ Доктор Мартін Лютер Кінг «Лист з Бірмінгемської в'язниці»
  11. ↑ а б Sharma та Sharma, 2006, с. 312.
  12. ↑ Grewe, 2000, с. 84.
  13. ↑ Skinner, 1978, с. 148.
  14. ↑ Willke, 2007, с. 101.
  15. ↑ Gönenç, 2002, с. 83–85.
  16. ↑ Betz, 2008, с. 105.
  17. ↑ Villanova, 2005, с. 5.

Джерела

ред.
  • Aspell, Patrick J. (1999). Medieval western philosophy: the European emergence. Cultural heritage and contemporary change: Culture and values. 9. CRVP. ISBN 978-1-56518-094-9.
  • Betz, Joseph (2008). «Civil Disobedience». In Lachs, John; Talisse, Robert B. American philosophy: an encyclopedia. Routledge. ISBN 978-0-415-93926-3.
  • Flannery, Kevin L. (2001). Acts Amid Precepts: The Logical Structure of Thomas Aquinas's Moral Theology. Continuum International Publishing Group. ISBN 978-0-567-08815-4.
  • Khaddūrī, Majīd (2002). The Islamic Law of Nations: Shaybani's Siyar. JHU Press. ISBN 978-0-8018-6975-4.
  • Gönenç, Levent (2002). «Political Culture». Law in Eastern Europe. Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 978-90-411-1836-3.
  • Grant, Moyra (2003). Key Ideas in Politics. Nelson Thornes. ISBN 978-0-7487-7096-0.
  • Grewe, Wilhelm Georg (2000). Byers, Michael, ed. The epochs of international law. Walter de Gruyter. ISBN 978-3-11-015339-2.
  • Heckel, Johannes; Heckel, Martin; Krodel, Gottfried G. (2010). «The Divine Positive Law». Lex charitatis: a juristic disquisition on law in the theology of Martin Luther. Emory University studies in law and religion. Wm. B. Eerdmans Publishing. ISBN 978-0-8028-6445-1.
  • Mohnhaupt, Heinz (2008). «„Lex certa“ and „ius certum“: The Search for Legal Certainty and Security». In Daston, Lorraine; Stolleis, Michael. Natural law and laws of nature in early modern Europe: jurisprudence, theology, moral and natural philosophy. Ashgate Publishing, Ltd. ISBN 978-0-7546-5761-3.
  • Sharma, Urmila; Sharma, S.K. (2006). Western Political Thought. Atlantic Publishers & Dist. ISBN 978-81-7156-683-9.
  • Skinner, Quentin (1978). The Foundations of Modern Political Thought: The Age of Reformation. 2. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-29435-5.
  • Villanova, Ron (2005). Legal Methods: A Guide for Paralegals and Law Students. Llumina Press. ISBN 978-1-59526-257-8.
  • Voegelin, Eric (1997). «Saint Thomas Aquinas». In Sandoz, Ellis. The collected works of Eric Voegelin. History of Political Ideas. 2. University of Missouri Press. ISBN 978-0-8262-1142-2.
  • Willke, Helmut (2007). Smart governance: governing the global knowledge society. Campus Verlag. ISBN 978-3-593-38253-1.
  • Thomas Aquinas. Summa Theologica. Thomas Aquinas. Summa contra Gentiles. King, Martin Luther (16 April 1963). «Letter from Birmingham Jail».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Штучне_право