Відкрити головне меню

Штри́голь Ві́ктор Миха́йлович (нар. 21 жовтня (2 листопада) 1905(19051102)  Полтава, Українапом. 3 січня 1964, Алма-Ата, Казахська РСР) — командир 112-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії 3-го українського фронту, Герой Радянського Союзу.

Віктор Михайлович Штриголь
Штриголь Віктор Михайлович.jpg
Народження 21 жовтня (2 листопада) 1905(1905-11-02)
Полтава, Україна
Смерть 3 січня 1964(1964-01-03) (58 років)
Алма-Ата, Казахська РСР
Громадянство СРСР СРСР
Рід військ піхота
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 1927-1955
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Війни / битви Сталінградська битва,
Битва за Дніпро,
Нікопольсько-Криворізька наступальна операція
Березнегувато-Снігурівську наступальна операція
Вісло-Одерська операція
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Олександра Невського Орден Червоної Зірки

БіографіяРедагувати

Народився 21 жовтня (за новим стилем 2 листопада) 1905 року в Полтаві на Україні, що належала тоді до Російської імперії[1]. Українець

Закінчив три класи полтавської середньої школи № 1 і школу ФЗО. Працював столяром на деревообробній фабриці[2].

У 1927 році призваний у Червону армію. У 1929 році закінчив Київське військово-піхотне училище, а потім, у 1932 році, — танкові курси перепідготовки командного складу РСЧА.

На фронтах Німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на Західному, Сталінградському, Південно-Західному фронтах, а з жовтня 1943-го — на 3-му Українському фронті[1].

12 листопада 1942 року, під час Сталінградської битви, майор Штриголь був призначений командиром 92-ї бригади морської піхоти. Червонофлотці бригади під його командуванням билися на смерть у районі елеватора на околиці селища Купоросне в Сталінграді. Потім залишки бригади влилися до складу 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, а підполковник Штриголь був призначений командиром 112-го гвардійського стрілецького полку. Після Сталінградської битви полк під його командуванням брав участь у боях на Харківщині, звільняли від німців Запорізьку та Дніпропетровську області[1].

Великі надії німецьке командування покладало на «східний вал» — добре укріплений правий берег Дніпра. Серед героїв, що штурмували «східний вал», були і бійці 112-го гвардійського стрілецького полку В. М. Штриголя. Як відзначали в поданні командувач 8-ою гвардійською армією генерал-полковник І. І. Масленніков і командувач військами 3-го Українського фронту генерал армії Р. Я. Малиновський, командир 112-го полку гвардії підполковник Штриголь проявив бойову майстерність і особисту мужність 25 жовтня 1943 року при форсуванні полком Дніпра на рубежі Лоц-Кам'янка — Кайдаки, на південь від Дніпропетровська. В ніч на 25 жовтня полк під безперервним кулеметно-артилерійським вогнем противника стрімким кидком подолав водний рубіж і увірвався в села Кайдаки і Сурсько-Покровське. Вибивши противника з населених пунктів, полк убезпечив дивізію від ударів противника з флангу та сприяв переходу в наступ основних сил дивізії. Командир полку постійно знаходився в лавах атакуючих[2].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року за вміле керівництво бойовими діями полку при форсуванні Дніпра, захоплення плацдарму на його правому березі і проявлені при цьому мужність і відвагу гвардії підполковнику Штииголю Віктору Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Віктор Михайлович Штріголь був призначений командиром 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка в подальшому брала участь у звільненні від німців Миколаївщини, боях за Одесу, а потім, вже в складі 1-го Білоруського фронту, — у звільненні Польщі[3]. Командувач 8-ю гвардійською армією Василь Іванович Чуйков згадував[4]:

«Рано вранці 17 січня з членом Військової ради А. М. Проніним, командувачем артилерією генералом Н. М. Пожарським і офіцерами штабу ми виїхали в дивізії першого ешелону в передові війська. Біля переправи через Пилицю нагнали частини 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка перебувала у другому ешелоні 28-го стрілецького корпусу. 120-й полк цієї дивізії з доданим дивізіоном артилерії вже переправлявся через річку. В цей час з села Гжміонця з'явилася колона танків. Їх було близько двадцяти, вони прямували до переправи. І раптом ми розгледіли на їх броні фашистські хрести. Наші артилеристи швидко розвернулися в бойовий порядок. Підпустивши ворожі танки метрів на чотириста, вони відкрили вогонь. З перших же пострілів майже половина танків була підбита і загорілася, інші, відстрілюючись, почали відходити до села. Але туди вже увійшов 117-й полк тієї ж 39-й дивізії. Помітивши танки противника, артилеристи полку розгорнули гармати і відкрили зустрічний вогонь. В результаті від ворожої колони вціліло всього два танки. Полонені танкісти повідомили, що вони з 25-ї танкової дивізії, яка після триденних боїв втратила зв'язок з вищим штабом і вирішила пробиватися на північний берег Пилиці. Через те, що переправа у Нове-Място була в руках радянських військ, фашисти вирішили пробитися іншим шляхом, але потрапили в вогняний мішок».
Оригінальний текст (рос.)
«Рано утром 17 января с членом Военного совета А. М. Прониным, командующим артиллерией генералом Н. М. Пожарским и офицерами штаба мы выехали в дивизии первого эшелона в передовые войска. У переправы через Пилицу нагнали части 39-й гвардейской стрелковой дивизии, находившейся во втором эшелоне 28-го стрелкового корпуса. 120-й полк этой дивизии с приданным дивизионом артиллерии уже переправлялся через реку. В это время из деревни Гжмионца появилась колонна танков. Их было около двадцати, они направлялись к переправе. И вдруг мы разглядели на их броне фашистские кресты. Наши артиллеристы быстро развернулись в боевой порядок. Подпустив вражеские танки метров на четыреста, они открыли огонь. С первых же выстрелов почти половина танков была подбита и загорелась, остальные, отстреливаясь, начали отходить к деревне. Но туда уже вошел 117-й полк той же 39-й дивизии. Заметив танки противника, артиллеристы полка развернули орудия и открыли встречный огонь. В результате от вражеской колонны уцелело всего два танка. Пленные танкисты показали, что они из 25-й танковой дивизии, которая после трехдневных боев потеряла связь с высшим штабом и решила пробиваться на северный берег Пилицы. Так как переправа у Нове-Място была в руках советских войск, фашисты решили пробиться другим путем, но попали в огневой мешок».

Після війни, у 1946 році, полковник Штріголь закінчив прискорений курс Військової академії Генерального штабу, продовжував служити в ЗС СРСР. У 1955 році звільнений у запас. Жив і працював у Казахстані в Алма-Аті. Помер 3 січня 1965 року.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Біографія Віктора Михайловича Штриголя на сайті Історія Полтави (рос.)
  2. а б Біографія Віктора Михайловича Штриголя на сайті Полтава історична
  3. Використано матеріали зі статті 39-та гвардійська стрілецька дивізія[ru] в російській Вікіпедії.
  4. Чуйков В. И. Конец третьего рейха. — М.: Советская Россия, 1973. (рос.)

ЛітератураРедагувати

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 1. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2