Відкрити головне меню

Олексій Григорович Шевченко (*29 березня 1959, с. Шпилівка, Сумський район)  — громадський і політичний діяч у м. Суми. Голова Сумського обласного Товариства Просвіта ім. Т. Г. Шевченка. Жертва репресивної психіатрії СРСР.

Шевченко Олексій Григорович
Народився 29 березня 1959(1959-03-29) (60 років)
Шпилівка, Сумський район, Сумська область
Діяльність політик, громадський діяч, краєзнавець

Один із активістів протестного руху в Сумській області у часи радянської окупації.

БіографіяРедагувати

РодинаРедагувати

Народився в сім'ї селян Шевченка Григорія Трохимовича 1936 р.н. і Шевченко Євдокії Іванівни 1938 р.н. в селі Шпилівка. 1974 закінчив Шпилівську 8-річну школу, поступив до Сумського професійно-технічного училища № 2 за спеціальністю  — електрогазозварювальник.

АрміяРедагувати

1977  — служба в Радянській армії. За словами Шевченка, конфліктував на національному ґрунті:

Через те, що відмовлявся говорити російською, пережив жорстоке побиття. Одного разу представники «братніх» народів били залізними прутами із спинок ліжка, після чого декілька місяців плював кров’ю. Була спроба розстрілу. Під час нічних бойових стрільб був поставлений російськими та гагаузькими командирами на охорону полігону прямо за мішенню по якій всю ніч стріляли із крупнокаліберних кулеметів. Дивом залишився жити.

Дисидентський рухРедагувати

1979  — початок літературної діяльності. За низку творів, спрямованих проти русифікації, заарештований спецгрупою КДБ, карався у «психушці» у селищі Високе (Охтирський район). Батьки змушені були продати корову, щоб викупити із неволі[джерело?]. Вийшов із підірваним здоров'ям.

1980  — в рідному селі Шпилівка організовує український вокальний ансамбль.

1981  — початок навчання у Сумському педінституті (тепер Сумський педуніверситет). Організовує групу молодих українських літераторів.

1982  — участь у роботі творчої групи молодіжного агітпотяга. Виконував пісні на слова українських поетів-земляків, зокрема сумського поета М. Лазарка. Виступали у кожному населеному пункті, які знаходилися за 100 км по обидва боки від українського і російського кордонів.

19831984  — разом з дружиною Людмилою Шевченко (письменниця Людмила Ромен) організовують літературно-мистецьке товариство «Спадщина». Мета  — популяризація найкращих українських творів, написаних земляками, популяризація знань про видатних земляків.

1984  — розгром «Спадщини», виключення із інституту, позбавлення роботи та черги на квартиру. Повна ізоляція, шляхом залякування органами КДБ друзів та знайомих. 1986  — ініціатор та організатор створення в Сумах осередку прихильників української мови.

1987  — на першому з'їзді Товариства української мови в Києві обраний членом правління Всеукраїнського Товариства української мови. У цьому ж році відновлено товариство «Спадщина».

1988  — пошук українських кандидатів у депутати для участі у перших демократичних виборах. Організація висунення кандидатів та виборчої компанії, результатом чого стало виникнення депутатської групи «Слово» у міськраді.

1989  — співзасновник Сумського козацького товариства. У цьому ж році закінчує Ніжинський педагогічний інститут.

Громадська діяльністьРедагувати

 
О. Г. Шевченко на дні скорботи на честь загиблих 1943 сумських підпільників ОУН(б) та їх керівника Семена Сапуна

1989  — головний писар Козацького товариства. Один із головних організаторів поїздок на свята козацької слави в Запорізьку область (до 100 учасників від Сум). Відповідальний за пошук коштів, організацію транспорту, підбір делегатів.

Організував «Козацький ансамбль». Керівниця  — Людмила Шевченко. Цей творчий колектив вперше виконав на Сумщині Гімн України (під час першого підняття в Сумах Українського Національного Прапора)[джерело?]. Як адміністратор ансамблю, зумів забезпечити фінансування. Два роки учасники одержували зарплатню. Записи виступів збереглися в архіві керівника НРУ Б.Осадчого.

Один із засновників у Сумах Народного Руху України. Делегат першого з'їзду НРУ (Дружина  — Л.Шевченко  — перша «рухівка» жінка).

Організатор в Сумах концерту переможців першого Всеукраїнського конкурсу Червона рута. Знайшов на цей захід кошти, які забезпечили переїзд артистів. Третину квитків у залі було закуплено для активістів українських організацій та їхніх родин.

Підтримав відкриття у Сумах першої української гімназії. Допоміг організувати направлення для неї трьох комп'ютерів, які подарували українці Америки. Організував у гімназії «Школу української культури».

1994  — автор ідеї об'єднання батьків і дітей «Українська родина». Його завдання: «виявляти в Сумах україномовні, патріотичні родини, познайомити між собою батьків, дітей, надати дітям та батькам поглиблених знань з української культури та знань, які б підвищували б конкурентоспроможність у житті».

«Українська родина» працювала у Сумському Палаці дітей та юнацтва, проте згорнула роботу через конфлікт із керівництвом.

Підприємницька діяльністьРедагувати

З 1997 директор підприємства «Січ». Керуючи підприємством, вперше впровадив модель місцевого протекціонізму української мови та культури на Слобожанщині  — давав роботу, заробіток людям, які зарекомендували себе патріотами й долучалися до розвою української культури й української мови.

Завжди намагався підтримати заробітком патріотів-інтелігентів, які у нашій державі ще ніколи не цінувались. Особливо це вдавалося на будівельно-опоряджувальних роботах та супроводженні вантажів. У підприємстві «Січ» у різний час співпрацювали такі відомі люди Сумщини як професори: В. Положій та І. Мозговий, художник-україніст В. Ломака, Народний артист України М. Ластовецький, художник і скульптор О. Прокопчук, співак О. Мислівченко, краєзнавець М. Карпенко, педагог В. Голубченко та багато інших

ПросвітянинРедагувати

З вересня 1998 року по грудень 2001 року член обласного правління товариства «Просвіта».

20002001  — голова Сумської міської «Просвіти».

Розробив проект «Український дім» та добився його підтримки і затвердження Сумською облдержадміністрацією та міським головою м. Суми. Однак фінансової підтримки так і не отримав.

З обох посад знятий Сумським обласним головою товариства «Просвіта» Б. С. Манжелою, «за бездіяльність».

2001 брав участь у громадському слуханні про свободу слова та ситуацію в інформаційному просторі Сумщини.

Активний учасник Помаранчевої революції в Києві та Сумах.

2005  — обласною Радою товариства «Просвіта» поновлений у обласному правлінні та на посаді голови Сумської міської «Просвіти». 12 квітня 2005  — обраний головою Сумського обласного товариства «Просвіта».

Сімейний станРедагувати

Має 2 синів, онуку.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати