Шевченко Микола Григорович

Микола Григорович Шевченко (1901 — 19??) — український радянський розвідник. Полковник. Начальник П'ятого відділу (розвідувального) Управління НКВС Української РСР (1939—1940).

Микола Григорович Шевченко
Полковник
Загальна інформація
Народження	1901(1901) Одеса
Військова служба
Роки служби	1939—1940
Приналежність	СРСР
Рід військ	НКВС
Формування	П'яте управління (розвідувальне) НКВС Української РСР
Нагороди та відзнаки

Життєпис

Народився у 1901 році у місті Одесі. У 1916—1920 рр. — працював токарем на одному із заводів Одеси. У листопаді 1920 року зараховано на військову службу до органів державної безпеки та призначено співробітником з доручень Одеської губернської надзвичайної комісії. До 1931 року був співробітником прикордонних підрозділів.

З серпня 1921 по липень 1922 рр. — контролер 16-го Особливого прикордонного відділення Одеського підрозділу державної безпеки.

З серпня 1922 по березень 1923 рр. — контролер Маяцького прикордонного пункту.

З березня 1923 по серпень 1924 рр. — навчався на курсах школи командного складу Державного політичного управління у м. Харкові.

У вересні 1924 року його призначають помічником начальника застави Могилів-Подільського (Вінницька область) прикордонного загону.

З лютого по вересень 1925 року — помічник начальника застави, начальник застави 2-ї комендатури міста Могилева-Подільського.

З вересня 1925 по січень 1927 рр. — навчається в Москві у Вищій прикордонній школі Об'єднаного ДПУ.

У 1927—1931 рр. — командир застави Славутського прикордонного загону.

З березня 1931 по вересень 1933 рр. — оперуповноважений Славутського та Грославського районних відділів ДПУ (Одеська область).

З вересня 1933 по січень 1935 рр. — очолив Скадовський (Херсонська область) районний відділ НКВС.

У 1935—1937 рр. — оперуповноважений міського відділу Народного комісаріату внутрішніх справ в Херсоні

З серпня по вересень 1937 року — виконує обов'язки начальника міського відділу Народного комісаріату внутрішніх справ в Херсоні.

З вересня 1937 по вересень 1938 рр. — виконує обов'язки начальника Кіровоградського міського відділу НКВС.

З вересня 1938 по травень 1939 рр. — начальник Особливого відділу НКВС Київського військового округу

З травня по серпень 1939 року — в.о. начальника 5-го відділу (розвідувального) НКВС Української РСР.

З серпня 1939 по жовтень 1940 рр. — начальник П'ятого відділу (розвідувального) Управління НКВС Української РСР.

З листопада 1940 року — очолює 3-й відділ НКВС Естонської РСР.

З березня 1941 року обіймає посаду заступника начальника Контррозвідувального відділу НКВС Естонської РСР.

З 1941 року — проходить службу у складі підрозділів НКВС 55-ї армії Ленінградського фронту.

У вересні 1941 року — заступник начальника Особливого відділу Ленінградського фронту.

У квітні 1942 року — очолив відділ Приморської опергрупи Ленінградського фронту.

У листопаді 1942 року — призначений заступником начальника відділу Ленінградської Армії протиповітряної оборони.

З квітня 1943 по січень 1944 рр. — обіймає посаду виконуючого обов'язки начальника відділу контррозвідки «Смерш» 55-ї армії

З січня по травень 1944 року працює в Управлінні НКДБ Естонської РСР начальником 4-го відділу

З червня по листопад 1944 року працює в Управлінні НКВС Білоруської РСР на посаді начальника 5-го відділу 2-го Управління.

З грудня 1944 року — заступник начальника 2-го відділу Управління НКДБ по Омській області

З вересня 1946 по листопад 1949 рр. — працює заступником начальника 2-го відділу Управління МДБ по Вінницькій області.

У листопаді 1949 року у званні полковника держбезпеки звільнено з органів Міністерства державної безпеки у запас з правом носити військову форму.

Нагороди та відзнаки

• Орден Червоної Зірки (1943),
• Орден Червоного Прапора (1945),
• Орден Леніна (1945),
• Медаль «За відвагу» (1940),
• Медаль «За оборону Ленінграда»,
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945).

Посилання

• Українська зовнішня розвідка: від А до Я [Архівовано 18 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. — К.: Ярославів Вал, 2011. — С. 410—414.
• Керівники Української зовнішньої розвідки. В. Хоменко, О. Скрипник, І. Шиденко, І. Білоконь, В. Романюк