Шевченко Ірина Вікторівна

Іри́на Ві́кторівна Шевче́нко (1 листопада 1970(19701101)[2] — 1 липня 2019) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[3].

Ірина Шевченко
 Сержант
Загальна інформація
Народження 1 листопада 1970(1970-11-01)[1]
Дар'ївка, Білозерський район, Херсонська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 1 липня 2019(2019-07-01) (48 років)
Водяне, Волноваський район, Донецька область, Україна
Поховання Херсон
Громадянство Україна Україна
Псевдо «Скажена»
Військова служба
Роки служби 2019
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС  Військово-морські сили
Рід військ  Морська піхота
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис ред.

Народилась 1970 року в селі Дар'ївка (Білозерський район, Херсонська область); мама померла дуже рано. Мешкала у Херсоні, працювала продавцем риби на херсонському Дніпровському ринку.

Активна учасниця Революції Гідності, херсонського Євромайдану. Першими із українських військових на ділянці з окупованим Кримом стали солдати 79-ї бригади, у яких на той час не було хоч якоїсь організації по забезпеченню — їх навіть ніхто не годував, просто привезли та залишили у степу. Мешканці сіл, а згодом й Херсона узяли на себе вирішення цієї проблеми — люди скуповували на ринках продукти, у мисливських крамницях — зелений одяг; везли це на Каланчак, самі знаходили бійців, щоб віддати воякам усе, що могли. Згодом 79-ту бригаду замінила 30-та окрема механізована бригада. Хаотична допомога військовим припинилася — люди, які вже перезнайомилися між собою під час перших поїздок, почали організовуватись, їздити сформованими колонами; цим займалася новостворена волонтерська група «Херсонська Чайка». Ірина стала волонтеркою «Херсонської чайки», допомагала армії на адмінкордоні з Кримом, по тому регулярно їздила на східний фронт. Щотижня усе зароблене витрачала на скуповування борошна та яєць, потім усю ніч пекла пироги, які відвозилися на фронт — коли біля Донецька та Іловайська вже точилися важкі бої.

Але Ірині цього було замало, тому 2014 року вона пішла навчатися справі медичної допомоги — до медичного загону швидкого реагування «Влад»; пройшла кілька медичних курсів — як волонтер загону «Влад» та два курси у Києві. Викладала тактичну медицину на полігоні «Широкий Лан». 11 травня 2015 року вступила на військову службу за контрактом, санінструктор 1-ї роти 1-го десантно-штурмового батальйону, по тому — радіотелефоніст-санінструктор бригадного медпункту 2-го батальйону 36-ї бригади. Готувала, прала, телефонувала батькам та дружинам вояків; багато бійців були сиротами, опікувалася ними, мов рідними дітьми. Того ж року батальйон зайшов до Широкиного, і усі ротації до 2019-го був у тому селі.

1 липня 2019-го в передобідню пору під час виїзду на евакуацію пораненого поблизу села Водяне (Волноваський район) санітарний автомобіль Hummer HMMWV був обстріляний з ПТРК. Внаслідок прямого влучення ракети водій Сергій Майборода загинув на місці; Ірина Шевченко дістала тяжкі поранення та опіки, померла в лікарні міста Маріуполь.

3 липня 2019 року похована в Херсоні, на кладовищі Геологів, Алея Героїв.

Без Ірини лишилася сестра.

Нагороди та вшанування ред.

  • Орден «За мужність» II ступеня (23 серпня 2019, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[4]
  • Орден «За мужність» III ступеня (29 грудня 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку.[5]
  • медаль «За участь у бою»[2]
  • У Львові на алеї героїнь у парку Богдана Хмельницького висаджено дерево в її пам'ять[джерело?].

Примітки ред.

  1. https://unalib.ks.ua/shevchenko-irina-viktorivna.htm
  2. а б Шевченко Ірина Вікторівна (позивний «Скажена»). Архів оригіналу за 15 жовтня 2019. Процитовано 15 жовтня 2019. 
  3. Загинули старший матрос Сергій Майборода та сержант Ірина Шевченко. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 15 жовтня 2019. 
  4. Указ Президента України від 23 серпня року № 625/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. Указ Президента України від 29 грудня року № 578/2016 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела ред.