Відкрити головне меню

Шапіро Олександр Борисович

український сценарист, кінорежисер та художник
(Перенаправлено з Шапіро Олександр)

Олекса́ндр Шапі́ро (рос. Шапиро Александр, англ. Aleksandr Shapiro; * 1 січня 1969 року, Владивосток, СРСР) — російський кінорежисер, сценарист, продюсер єврейського походження.[1]

Олександр Шапіро
Шапиро Александр
Дата народження 1 січня 1969(1969-01-01) (50 років)
Місце народження Владивосток, СРСР
Громадянство Росія Росія -> Україна Україна -> Ізраїль Ізраїль
Національність росіянин єврейського походження
Професія режисер, сценарист, продюсер
Кар'єра 19982017
IMDb ID 2006209
alexandrshapiro.com

У 1985 році вперше приїхав в Україну на навчання в Херсон; згодом переїхав в Київ і жив та працював там до 2014 року. У 2014 переїхав жити на постійній основі з Києва в Тель-Авів;[2][3] періодично живе та працює в Москві.

Свої фільми знімає російською.

БіографіяРедагувати

Народився 1 січня 1969 року у місті Владивосток, СРСР недалеко від кладовища військових кораблів в сім'ї на той момент підполковника хімічних військ СРСР.

У 1975-1978 роках навчається у Ленінградському ешиботе (єврейська семінарія) на наполегливу вимогу родичів по материнській лінії. У 1978-1985 роках проходить курс психопрактик. У 1985-1986 роках навчається у Херсонському мореплавному училищі.

У 1996 році створив Київську кіностудію "16 Insect". Знімає рекламу, відеокліпи, художні фільми.

З 1996 року займається кіномистецтвом. Також, Олександр Шапіро проводить семінари з кіномистецтва та мистецтва самоусвідомлення.

Вивчає філософію та близькосхідні містичні традиції, що знаходить своє віддзеркалення у творчості режисера (фільми "Спіноза", "Цадіки" тощо).

Творча біографіяРедагувати

Творчий доробок Олександра Шапіро налічує декілька десятків повнометражних фільмів, серій та кліпів. Його світлини брали участь у програмах міжнародних кінофестивалів, зокрема, серед них: Берлінський кінофестиваль, Каннський кінофестиваль, міжнародний кінофестиваль у Бухаресті, міжнародний кінофестиваль у Варшаві, відкритий міжнародний кінофестиваль країн СНГ та Балтії Кіношок, тощо.

З 2000 року знімає повнометражні фільми. Перший же з них "Цикута" звернули увагу цінителі кіно. Фільми А. Шапіро були неодноразово представлені на престижних МКФ як Берлінале, Канн-2008. Шапіро - лідер артхаузного і авторського кіно України та Європи.

У 2012 році зняв короктометражну стрічку "Апартаменти",[4][5] яка у 2014 році переросла в повнометражну стрічку "Апарт".

У День незалежності України в 2013 році представив свій ноий фільм "Не знаю".[6]

У жовтні 2016 року Шапіро представив свій новий фільм Future in the past («Майбутнє в минулому») в рамках програми «Українські прем'єри» Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», який відбувся 22–30 жовтня 2016 року у Києві.[7][8]

НагородиРедагувати

  • 2003 - головний приз Незалежного кінофестивалю Стик (Москва) за фільм «Цикута»
  • 2004 - приз критики Відкритого міжнародного кінофестивалю країн СНД та Балтії «Кіношок» за фільм «Путівник». Приз глядацьких симпатій Міжнародного кінофестивалю у Бухаресті
  • 2006 - приз за найкращий сценарій Відкритого міжнародного кінофестивалю країн СНД та Балтії «Кіношок» за фільм «Happy people».

ФільмографіяРедагувати

Шапіро автор арт-хаузних стрічок різних форматів: короткометражок, документальних фільмів та повнометражних фільмів.[9]

РежисерРедагувати

Короткометражні фільми
  • 1997 — зйомка кліпу гурту "Детонатори".
  • 100=188" (1998), перший короткометражний фільм на ч/б 16 мм плівці.
  • "Валіза" (1999), короткометражний фільм.
  • "Декарт" (2000), короткометражний фільм.
  • "Клініка" (2000), короткометражний фільм.
  • "Матч смерті" (2001) — проект закрився внаслідок божевілля продюсера картини.
  • "Апартаменти" (2012) — короткометражний фільм.
Повнометражні фільми

СценаристРедагувати

ПродюсерРедагувати

КритикаРедагувати

Фільми Шапіро критикували за їх низьку художню якість, претензійність та нудність. Як зазначила кінокритик часопису «Кіно-театр» Лариса Брюховецька Шапіро це режисер «на фільмах якого на „Берлінале“ ніхто не міг досидіти до кінця».[10]

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати