Шалигинський цукровий завод

Шалигинський цукровий завод - підприємство харчової промисловості у селищі міського типу Шалигине Глухівського району Сумської області, яке припинило існування.

Шалигинський цукровий завод
Тип відкрите акціонерне товариство
Галузь цукрова промисловість
Засновано 1855
Засновник(и) князь Барятинський
Закриття (ліквідація) 2012
Штаб-квартира Шалигине, вул. Фабрична, 8
Продукція цукор-пісок

Історія ред.

Цукровий завод в селі Шалигине Путивльського повіту Курської губернії Російської імперії був побудований в 1855 році, який представляв собою невелике підприємство з ручною працею[1]. У 1899 році на місці старого цукрового заводу був побудований новий[1].

Під час першої російської революції в грудні 1905 року робітники цукрового заводу розпочали страйк з вимогами 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, а також політичними вимогами, їх підтримали селяни, але який прибув в село військовий загін придушив виступи. У травні 1907 року робітники цукрового заводу почали новий страйк, після чого господарі заводу почали штрафувати і звільняти робітників. Після закінчення революції заробітна плата була знижена, а тривалість робочого дня збільшена[1]. У 1917 році при заводі відкрили лікарню.

Наприкінці березня 1918 року в селі встановлено владу Української Народної Республіки, в подальшому до середини листопада 1919 року Шалигине залишалося в зоні бойових дій громадянської війни, результатом якої стала радянська окупація[1].

Для забезпечення заводу сировиною за ним було закріплено господарство з 11 тис. десятин сільськогосподарських угідь, на яких вирощували буряк. У сезоні цукроваріння 1919 - 1920 року завод виробив 23 тис. пудів цукру, надалі виробництво збільшилося. На початку 1920х років при заводі створили початкову школу, а в 1925 році - заводський клуб з бібліотекою і читальним залом. У 1925 і 1926 році завод виробив 45 тис. центнерів цукру. В ході індустріалізації 1930-х років завод був реконструйований (тільки в 1937 році на ці цілі було виділено понад 700 тисяч рублів), в результаті, з 1926 до 1940 року добовий обсяг переробки буряка збільшився в півтора рази. Робітники заводу брали участь в стаханівський рух[1].

В ході другої світової війни у зв'язку з наближенням лінії фронту обладнання цукрового заводу було евакуйовано, з кінця вересня 1941 до 3 вересня 1943 року в село було окуповано німецькими військами. Під час окупації завод був зруйнований, але його відновлення почалося вже в 1943 році, на ці цілі уряд СРСР виділив 6 млн. рублів, будматеріали й іншу допомогу. В результаті, у 1945 році завод був відновлений, а в 1950 році перевищив плановий обсяг виробництва. Разом з заводом була відновлена ​​і знову почала роботу заводська бібліотека. Після війни Шалигинський цукровий завод став одним з найбільших підприємств району, чисельність працівників була збільшена до 800 чоловік, тут перероблялося до 120 тонн буряка в рік і вироблялося до 16 тис. тонн цукру на рік[1].

Відповідно до восьмого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР завод був реконструйований. В цілому, за радянських часів цукровий завод входив до числа провідних підприємств селища. На балансі підприємства перебували об'єкти соціальної інфраструктури (заводський клуб, заводський медпункт, бібліотека та ін.)[1].

Після проголошення незалежності України завод перейшов у відання Державного комітету харчової промисловості України. У липні 1995 року Кабінет Міністрів України затвердив рішення про приватизацію заводу. Після цього державне підприємство було перетворено в відкрите акціонерне товариство. У червні 1999 року Кабінет міністрів України передав завод в комунальну власність Сумської області[2]. До 2012 року завод вже не функціонував[3].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж Шалигине, Глухівський район, Сумська область // Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. — Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.
  2. "372902 ВАТ "Шалигинський цукровий завод""
    Постанова Кабінету міністрів України № 951 від 3 червня 1999 р. «Про передачу повноважень з управління державними корпоративними правами Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади» [Архівовано 16 березня 2018 у Wayback Machine.]
  3. Владимир Сурков. Несладкий юбилей Харитоненко [Архівовано 25 липня 2021 у Wayback Machine.] // "Данкор online" от 24 октября 2012