Чуйко Олександр Олександрович
Олекса́ндр Олекса́ндрович Чуйко́ (9 жовтня 1993, смт Антоніни, Хмельницька область — 6 березня 2022, Миколаївська область) — український військовослужбовець, капітан, командир вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 18 ОБрАА Повітряних сил Збройних сил України. Лицар ордена Богдана Хмельницького II та III ступенів (2022, посмертно).
| Олександр Чуйко Олександр Олександрович Чуйко | |||
|---|---|---|---|
 Капітан | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 9 жовтня 1993 Антоніни, Красилівський район, Хмельницька область, Україна | ||
| Смерть | 6 березня 2022 (28 років) Миколаївська область, Україна | ||
| Національність | українець | ||
| Військова служба | |||
| Приналежність |  Україна | ||
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | ||
| Рід військ |  Армійська авіація | ||
| Формування | |||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
.svg){kind=small}
Життєпис
ред.Олександр Чуйко народився 9 жовтня 1993 року в смт Антоніни на Хмельниччині.
Після закінчення Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба розпочав службу в 18-й окремій бригаді армійської авіації імені Івана Сікорського.
У 2017 році брав участь у Миротворчій місії ООН у Республіці Конго.
Учасник АТО/OOC. З початком широкомасштабного російського вторгнення знову виконував бойові завдання.
Загинув 6 березня 2022 року на Миколаївщині, коли російські агресори збили два гелікоптери 18-тої окремої бригади армійської авіації. Також загинули штурман вертолітної ланки вертолітної ескадрильї капітан Сергій Бондаренко, штурман-льотчик вертолітної ланки вертолітної ескадрильї майор Костянтин Зебницький, командир вертолітної ланки вертолітної ескадрильї капітан Владислав Горбань[1][2], старший бортовий інженер-інструктор майор Ігор Туревич, старший бортовий технік капітан Ігор Пазич.
Попрощалися із загиблими 17 березня 2022 року в Полтаві біля Свято-Успенського собору. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір разом з іншими священниками провів заупокійний молебень[3].
Похований на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» у м. Біла Церква на Київщині.
Залишилися дружина та дві доньки.
Нагороди
ред.- орден Богдана Хмельницького II ступеня (30 березня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4];
- орден Богдана Хмельницького III ступеня (12 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[5].
Примітки
ред.- ↑ Президент нагородив ще 122 захисників, з них 23 – посмертно. Новинарня (укр.). 31 березня 2022. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ У Полтаві попрощалися із захисниками України, які загинули від рук окупантів. ФОТО. kolo.news (укр.). 17 березня 2022. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Попрощалися із захисниками Полтавщини, які загинули від рук окупантів. Полтава 365 (укр.). 18 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Указ Президента України від 30 березня 2022 року № 190/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 12 березня 2022 року № 128/2022 «Про відзначення державними нагородами України [Архівовано 19 березня 2022 у Wayback Machine.]»
Джерела
ред.- Олександр Чуйко // Платформа пам'яті Меморіал.
- Альона Рязанцева (9 січня 2023). «Діти мають знати, що їх тато — Герой України»: історія пілота, який загинув у боях з окупантами. Суспільне Новини.
- Анастасія Олехнович (2 червня 2023). Тіло впізнали по новенькій обручці, яку наділа чоловікові за два тижні — дружина вертолітника Олександра Чуйка. АрміяInform.
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |