Відкрити головне меню
Йодид ртуті(II), зліва: β- (жовтого кольору) та α-форма (червоно-оранжевого)

Червона ртуть, Red Mercury 20/20 (RM-20/20), Compound-20/20 або багатофункціональний каталізатор — неіснуюча алотропна модифікація ртуті, "одна з останніх розробок СРСР", комерційно найуспішніший з усіх вигаданих матеріалів.

ІсторіяРедагувати

Вважалось що даний продукт, окрім всього іншого, також володіє великою щільністю (20 г/см³), температурою замерзання −150 °C, токсичністю на рівні KCN та високою радіоактивністю, використовується то в «детонаторах термоядерних бомб», то в гарматі гауса, то в «надпотужних воєнних лазерах».

Існує декілька видів речовин червоного відтінку що містять в собі ртуть: оксид ртуті HgO, кіновар HgS, піроантимонат(оксистибат) ртуті Hg2Sb2O7, йодиди HgI2 та Hg2I2. Ні вище вказаною щільністю на рівні осмію, ні радіоактивністю, ні будь-якими іншими фантастичними якостями дані речовини не володіють (піроантимонат виділяється термостійкістю: якщо інші ртутні солі розпадаються вже при температурі близько 300—350 °C, то піроантимонат витримує нагрів до 700 °C не розпадаючись).

Частково чутки щодо щільності та радіоактивності обумовлені випадками, коли під виглядом RM-20/20 продавалась важка амальгама металів платинової групи (метали платинової групи не амальгамуються) та радіоактивна амальгама плутону-239. В книзі «Косово поле. Росія» Дмитро Черкасов стверджує, що «червона ртуть» це жаргонна назва воєнного плутону. Реально ж під брендом «червоної ртуті» продавалось багато різних хімікатів, включно з сумішшю звичайної ртуті з товченою цеглою і навіть проста вода з розчином аніліну. За деякими даними, під назвою «червоної ртуті» з території СРСР вивозилось змішане з ртуттю золото, а також інші, розчинені в ртуті, дорогоцінні метали. В цих протизаконних діях були замішані високопоставлені державні чиновники і організовані злочинні синдикати.

Існує і «нертутна» версія походження терміну — під такою ж назвою продавались наркотики та інші заборонені препарати, а також документація різних оборонних технологій. Також існує ймовірність, що все це — видумка кінорежисерів та сценаристів.

Можлива дезінформаціяРедагувати

Характер публікацій, книг та інших матеріалів про так звану червону ртуть не виключає можливості, що вся історія виникнення поняття була лише масштабною дезінформацією, проведеною спецслужбами СРСР з ціллю виявлення окремих осіб, зацікавлених в пошуку матеріалів що вступають в активну хімічну реакцію (терористів), без будь-якого ризику виявити канали витоку секретної інформації та відволікти ворожі спецслужби на фіктивний об'єкт.

ДжерелаРедагувати