Чепура строката
| Чепура строката | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Egretta picata (Gould, 1845) | ||||||||||||||||
 Ареал виду Проживання впродовж року Зимування | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Notophoyx aruensis Ardea picata | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Чепура строката[2] (Egretta picata) — вид птахів родини чаплевих (Ardeidae)[3]. Мешкає на півночі Австралії, на островах Воллесії та на Нової Гвінеї.
Опис ред.
Довжина птаха становить 43-55 см. Самці важать 247-280 г, самки 225-242 г, забарвлення у них подібне. Верхня частина тіла, голова і крила темно-сірі, горло і шия білі, на голові чуб. Лапи жовті. У молодих птахів чуб відсутній, а голова має біле забарвлення.[4]
Поширення і екологія ред.
Строкаті чепури живуть на болотах і заплавних луках.
Поведінка ред.
Строкаті чепури гніздяться з лютого по квітень. Гніздо розміщуються на деревах над водою, зокрема в мангрових заростях. Строкаті чепури часто гніздяться в колоніях, разом з іншими видами чапель. Гнізда пласкі, неглибокі, робляться з хмизу. В кладці 1-2 синьо-зелених яйця.
Строкаті чепури живляться переважно комахами, а також земноводними, ракоподібними і рибами. Шукають здобич як поодинці, так і величезними зграями до 1000 птахів.
Галерея ред.
-
Строката чепура -
Молода строката чепура -
Строката чепура зі здобиччю -
Строката чепура під час сезону розмноження
_-_Fogg_Dam_-_Middle_Point_-_Northern_Territory_-_Australia.jpg)
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Egretta picata. Архів оригіналу за 17 жовтня 2021. Процитовано 17 жовтня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Ibis, spoonbills, herons, Hamerkop, Shoebill, pelicans. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 25 вересня 2021.
- ↑ Kushlan, James Anthony; Hancock, James; Thelwell, David (2005). The Herons. Oxford University Press. с. 170. ISBN 0-19-854981-4.
Джерела ред.
- Marchant, S.; & Higgins, P.J. (Coordinators). (2000). Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic Birds. Vol.1: Ratites to Ducks. Oxford University Press: Melbourne. ISBN 978-0-19-553068-1
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |