Часницький Михайло Михайлович
Михайло Михайлович Часницький (нар. 14 березня 1938, Москва, Російська РФСР, СРСР — пом. 7 грудня 2021, Глухів, Шосткинський район, Сумська область) — український краєзнавець, дослідник історії євреїв, засновник та керівник Музею історії євреїв Глухівщини.
Михайло Часницький | |
---|---|
Ім'я при народженні | Часницький Михайло Михайлович |
Народився | 14 березня 1938 Москва, Російська РФСР, СРСР |
Помер | 7 грудня 2021 (83 роки) Глухів, Шосткинський район, Сумська область |
Громадянство | СРСР → Україна |
Національність | єврей |
Місце проживання | м. Глухів |
Діяльність | науковець |
Відомий завдяки | дослідження історії євреїв |
Alma mater | Глухівський технікум електрифікації та механізації сільського господарства |
Нагороди | |
Життєпис
ред.Михайло Часницький народився 1938 року в Москві. Його батька Михайла Часницького, співробітника Головного розвідувального управління Народного комісаріату оборони арештувало НВКС та розстріляли на Бутовському полігоні під Москвою в грудні 1937 року, як «японського шпигуна» та учасника антирадянської організації. Родину з початком німецько-радянської війни вислали з радянської столиці, як членів сім'ї «ворога народу». З 1941 по 1948 рік вони перебували в евакуації в селі у Пензенській області. Мати з маленьким сином та донькою Аріадною перебралися 1949 року в Україну. Спочатку мешкали у дальніх родичів у Конотопі на Сумщині. Михайло навчався в місцевих школах № 2 та № 4, а повну середню освіту здобув у Школі робітничої молоді. 1955 року померла мати[1]. Після цього Михайло Часницький переїхав до Глухова, де навчався до 1962 року у технікумі електрифікації та механізації сільського господарства[2].
Він також три роки (з 1962 по 1965) служив у частині ППО Радянської армії в м. Баку. Потім працював сорок років на глухівському заводі «Електропанель» конструктором, майстром, а потім і начальником ВТК[3].
Вже на пенсії Михайло Часницький разом з дружиною став 1998 року одними з організаторів глухівської єврейської громади «Хаверім». У результаті історико-архівної та пошукової роботи він створив перший на Сумщині єврейський музей, а також став автором декількох книг з історії євреїв, зокрема, історії єврейської громади міста Глухова та Сумщини в контексті загальної історії єврейства в Російській імперії[3].
Творчість
ред.Михайло Часницький — автор близько трьохсот публікацій в різноманітних газетах, журналах, наукових збірниках, довіднику «Пам'ятники знаменитим євреям» (Німеччина) та «Єврейській воєнній енциклопедії». Він брав участь у підготовці обласного тому науково-документальної серії «Книга Скорботи України», увічнивши пам'ять понад 150 мирних мешканців і воїнів, що загинули в роки Другої світової війни. Саме за цю працю в 2004 році був відзначений цінним подарунком від Президента України — іменним годинником.
У квітні 2009 року вийшла друком книга Михайла Часницького «Глухів. Євреї. Пам'ять жива», в 2011 році — друга книга «Євреї. Глухів і Сумщина», а пізніше (2018) й третя книга «Мій трагічний і героїчний народ»[6]. Був членом Національної спілки журналістів України[2].
Громадська діяльність
ред.За ініціативи Михайла Часницького в Глухові з'явилися вулиці Героя Радянського Союзу Олексія Каплунова (2009)[7] та астрофізика Йосипа Шкловського (2016). На домі, де мешкав вчений, встановлена пам'ятна дошка. В 2018 році встановлені меморіальні дошки на честь Героя Радянського Союзу Г. Рогачевського та директора школи № 3 М. Мостового, присвоєно звання «Почесний громадянин Глухова» І. Рубінштейну[2]. Михайло Часницький дослідив імена жертв погрому під час встановлення радянської влади у Глухові у 1918 році. За його ініціативи у червні 2019 року на старовинному єврейському цвинтарі відкрили пам'ятник[8].
Як член Національної спілки краєзнавців України, М. Часницький активно долучався до роботи Сумської обласної організації. Створений ним музей став своєрідним акумулятором історичних знань і експонатів, пов'язаних з трагедією Голокоста не лише єврейської громади Глухова, а й усієї області. За непересічну подвижницьку діяльність музей і його керівник були відзначені Подякою Правління Національно спілки краєзнавців України.
Родина
ред.Батько — Часницький Михайло Ілліч народився 1900 року в м. Харбін, в родині працівників Китайської східної залізниці, був членом молодіжної «організації імені Трумпельдор». Після приїзду до СРСР, проходив службу в Головному розвідувальному управлінні Народного комісаріату оборони. 22 грудня 1937 року був арештований НКВС, безпідставно звинувачений як «японський шпигун» і учасник антирадянської організації. В 1957 році Часницький М. І. був посмертно реабілітований.
Мати — Венгеровська Віра Матвіївна (1909-?)
Дружина — Галина Мурашковська (1936-?), одружилися 1960 року.
Діти — Олександр (нар 1961), Альона (нар 1971).
Нагороди та відзнаки
ред.- орден «За заслуги» III ступеня (2009), за дослідницьку і краєзнавчу роботу, увіковічнення пам'яті видатних євреїв, які мали глухівське коріння, особистий внесок у збір інформації до обласного тому науково-документальних серій «Книга Пам'яті України» та «Книга Скорботи України», а також за активну громадську діяльність[9];
- Професіонал року-2009 (Глухів);
- член Президії Єврейської ради України[2].
Галерея
ред.-
Михайло Часницький у національному заповіднику Глухів
-
Михайло Часницький у національному заповіднику Глухів з працівниками у вересні 2019 року
-
Михайло Часницький у національному заповіднику Глухів з Вірою Назаровою у вересні 2019 року
-
Михайло Часницький на території меморіалу загиблим у ІІ світовій війні на околиці Глухова
Посилання
ред.- Михаил Часницкий на jewage.org [Архівовано 8 грудня 2021 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ Свидетель эпохи, собиратель памяти. Кур'єр (рос.). 16 березня 2018. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ а б в г Богатство Часницкого. Неделя (рос.). 14 березня 2018. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ а б Подвижник. Еврейский мир (рос.). 12 березня 2012. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ На 83-му році життя пішов з життя Михайло Часницький: відомий краєзнавець, журналіст, письменник, засновник музею історії євреїв Глухівщини. Кур'єр (ua) . 8 грудня 2021. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ Шишко Ігор. Людина жива, поки про неї пам'ятають // Тиждень. 2022. № 50 (1226). 8 грудня. С. 4
- ↑ Презентація книги: «Мой трагический и героический народ». Кур'єр (ua) . 30 січня 2019. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ Часницкий М. М. Евреи. Глухов и Сумщина. Страницы истории евреев Глуховщины и Сумщины. К.: 2011. С. 113
- ↑ В Глухове открыли памятник жертвам погрома при установлении советской власти. Данкор (рос.). 29 червня 2019. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ Указ Президента України № 200/2009 від 27 березня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.