Чакавське наріччя
Ча́кавське наріччя, ча́кавський діале́кт також ча́кавиця[1][2] — одне з трьох головних наріч хорватської мови, поряд з кайкавським та штокавським[3][4].
| чакавське наріччя | |
|---|---|
| Čakavsko narječje (čakavica, čakavština) | |
 Хорватські діалекти в Хорватії та Боснії і Герцеговині | |
| Поширена в | Хорватія, Австрія |
| Регіон | Південно-Східна Європа |
| Носії | 5,5 млн |
| Писемність | латинка (гаєвиця) |
| Класифікація | |
| Офіційний статус | |
| Офіційна |
 Хорватія |
| Регіональна |
 Австрія |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | ckm |
Назва ред.
Назва наріччя походить від вимови займенника «що» («ča» — «ча»), на відміну від кайкавського «кай» («kaj») та штокавського «што» («što», «šta»).
Поширеність ред.
Чакавське наріччя поширене в Далмації та Істрії: область чакавиці простяглася вузькою смугою вздовж Адріатичного узбережжя від південних островів Корчули й Ластово до півострова Істрія. Існує шерег чакавських анклавів у континентальній Хорватії, у Лиці, Гірському Котарі і Жумбераку[5]. Крім того, чакавською говіркою розмовляє хорватська діаспора у Бургенланді (Австрія), де цей діалект відомий як градищансько-хорватська мова.
Історія ред.
Витоки утворення чакавиці сягають ХІІ–ХІІІ століття.
Чакавським наріччя писав свої твори хорватський національний поет Марко Марулич[6]. Ганібал Луцич був одним з перших авторів, які писали на південному чакавському діалекті хорватської мови.
Значний внесок у дослідження чакавського наріччя вніс визначний польський мовознавець Веслав Борись[pl][7].
Кількість носіїв ред.
Загалом чакавським наріччям розмовляють близько 12 % хорватів[8].
Література ред.
- Juljusz Benešić. Gramatyka języka chorwackiego czyli serbskiego. Warszawa. 1937 s. 233–278. (пол.)/(хор.)
- Milan Kranjčević. Ričnik gacke čakavšćine. Katedra Čakavskog Sabora Pokrajine Gacke, Otočac, 2003. — XXII, 1190 str.
- Wiesław Boryś. Studia nad dialektem czakawskim Juraja Križanicia. Akcentuacja rzeczowników, Ossolineum, 1986 (Prace Slawistyczne nr 58 ), s. 128. (пол.)
- Wiesław Boryś. Budowa słowotwórcza rzeczowników w tekstach czakawskich XV i XVI w., Ossolineum, 1969 (Monografie Slawistyczne nr 18 ), s. 290. (пол.)
- Wiesław Boryś. Czakawskie studia leksykalne. Dziedzictwo prasłowiańskie w słownictwie czakawskim, Warszawa 1999, Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy, s. 185. (пол.)
- Wiesław Boryś. Przyrostek -ac i pochodne w dialekcie czakawskim, Rocznik Slawistyczny XXVII, 1967, s. 41–59. (пол.)
- Wiesław Boryś. Ze studiów nad czakawsko-słoweńskimi związkami leksykalnymi, Studia z Filologii Polskiej i Słowiańskiej XII, 1972, s. 131–140. (пол.)
- Wiesław Boryś. Czakawskie brńuse, Rocznik Slawistyczny XXXVIII, 1977, s. 93–95. (пол.)
- Wiesław Boryś. Stare czakawskie odlek ‘potomstwo, potomek, spadkobierca’, Slawistyczne studia językoznawcze, Ossolineum, 1987, s. 69–73. (пол.)
- Wiesław Boryś. Z archaizmów w leksyce czakawskiej: j–uš it se ‘irytować się, niepokoić się’, «Tgolíchole Męstró». Gedankschrift für R. Olesch, Böhlau, Köln-Wien 1990, s. 237–241. (пол.)
- Wiesław Boryś. Ze studiów nad serbsko-chorwackim słownictwem topograficznym: dial. czakaw. prisme, Onomastica XXXIX, 1994 [1995], s. 113–116 (пол.)
- Wiesław Boryś. Czakawskie ridati, ridnuti i homonimia prasłowiańskiego *rin˛oti, Studia slawistyczne, red. J. Kornhauser i H. Mieczkowska, Universitas, Kraków 1998, s. 9–14. (пол.)
- Wiesław Boryś. Zróżnicowanie geograficzne archaicznej warstwy leksyki czakawskiej pochodzenia prasłowiańskiego, In memoriam Alfredi Zaręba et Josephi Reczek (Prace Komisji Słowianoznawstwa 51), Wydawnictwo Oddziału PAN, Kraków 1999 [2000], s. 99–107. (пол.)
- Wiesław Boryś. «Veyska zayk» – osobliwa archaiczna gwara czakawska w południowo-wschodniej części wyspy Krk, Studia linguistica in honorem Stanislai Stachowski, pod red. E. Mańczak-Wohlfeld, Kraków 2000, s. 27–43. (пол.)
- Wiesław Boryś. Czakawski pručiti : pručati ‘tracić, trwonić, marnotrawić’ i słowiańskie wyrazy pokrewne, Săkrovište sloves’noje. Studia slawistyczne ofiarowane Profesorowi Jerzemu Ruskowi na 70. urodziny, pod red. W. Stępniak-Minczewej i W. Borysia, Kraków 2000, Wydawnictwo UJ, s. 41–44. (пол.)
- Александар Белић. Правопис српскохрватског књижевног језика. Београд: Изд. књижарница Геце Кона, 1923, 304 с. (серб.)
- Stjepan Babić. Hrvatski jezik u političkom vrtlogu. Zagreb, 1990. (хор.)
Примітки ред.
- ↑ Людмила Васильєва. Слово про хорватську мову (генеза, історія, сучасний стан). Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.
- ↑ Іван Лучук. «Батько хорватської літератури». «Буквоїд»
- ↑ Людмила Васильєва.Становлення і розвиток літературних мов штокавської діасистеми. НАН України, Інститут української мови. — Київ, 2003. — 35 с.
- ↑ Людмила Васильєва. Мовна ситуація в Хорватії на тлі мовної політики в країні (ХХ–початок XXI ст.) Мова і суспільство. 2018. Випуск 9. С. 33–45
- ↑ Тяпко Г. Г. Хорватское «триязычье» в начале XXI в. - М. : Ин-т славяноведения РАН, Наука, 2006. (рос.)
- ↑ Василь Лучик. Вступ до слов'янської філології.. Київ: Видавничий центр «Академія», 2008.— 344 с.
- ↑ Веслав Борись. Мовознавство, 2022, № 1
- ↑ Олександр Гаврош. Двадцять слов’янських мікромов
Посилання ред.
- Людмила Васильєва. Слово про хорватську мову (генеза, історія, сучасний стан). Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.
- Istarski rječnik [Архівовано 22 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- Veglian Legends, or early-Croatian sagas of Antiquity and Middle age (in English)
- Wiesław Boryś. Etymologie słowiańskie i polskie : wybór studiów z okazji 45-lecia pracy naukowej. Warszawa : Slawistyczny Ośrodek Wydawniczy przy Instytucie Slawistyki PAN. 2007. ISBN 978-83-89191-59-5 (пол.)