Церква святого Миколая (Шевченківський Гай)

Церква Святого Миколи — пам'ятка народної бойківської архітектури у Львові, пам'ятка національного значення. Знаходиться на вулиці Чернеча гора, 1, на території скансена «Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького».

Церква святого Миколая (Шевченківський Гай)
Church in Museum of Folk Architekture, Lvov, Ukraine 2007.jpg
49°50′41″ пн. ш. 24°03′59″ сх. д. / 49.84483333002777528° пн. ш. 24.06638889002777759° сх. д. / 49.84483333002777528; 24.06638889002777759Координати: 49°50′41″ пн. ш. 24°03′59″ сх. д. / 49.84483333002777528° пн. ш. 24.06638889002777759° сх. д. / 49.84483333002777528; 24.06638889002777759
Тип споруди дерев'яна церкваd
Розташування Flag of Ukraine.svg УкраїнаКривка
Будівельна система деревина
Церква святого Миколая (Шевченківський Гай). Карта розташування: Україна
Церква святого Миколая (Шевченківський Гай)
Церква святого Миколая (Шевченківський Гай) (Україна)
Церква Святого Миколи з села Кривка
Церква Святого Миколи з села Кривка
План Церкви Святого Миколи з села Кривка

ІсторіяРедагувати

Була збудована в 1761, за іншими даними в 1763, за іншими — 1795 році[1] народними майстрами в селі Кривка. У 1914 році в ході військових дій між австро-угорською та російською арміями була пошкоджена снарядом, зокрема, зруйнований верх галереї над бабинцем.

  Під час Першої світової війни село Кривка опинилося на шляху російських військ через Верецький перевал на Закарпаття, тому кілька днів у селі велися жорстокі бої у вересні 1914 року. Людей виселили до табору Гминди. Село було зовсім спалене і знищене, як жодне в повіті, залишилась тільки церква...[2]  
  Складно сказати, яка б доля чекала цей шедевр дерев’яного зодчества, яким є невеличка бойківська церква зі села Кривка, що на Турківщині та яка сьогодні є окрасою Музею народної архітектури та побуту у Львові, якби не те, що на той час парохом у цьому селі був о. Маркелій Куновський. Згідно з одними джерелами, ця церква, посвячена отцю Миколаю, була збудована 1761 року, а, згідно з іншими - 1763-го. Вона довго задовольняла потреби мешканців села, кількість яких ніколи не перевищувала 400 осіб, а в 1920-х роках зросла майже вдвоє, а тому громада села вирішила розібрати стару церкву і на її місці поставити нову. (...) Стару церкву очікувала доля багатьох дерев’яних церков: її або могли продати в якесь інше бідніше село, або просто використати дерево на опалення. (...) Під час дискусії з громадою щодо майбутнього старої церкви отець Маркелій Куновський звернувся до відомого мистецтвознавця Михайла Драгана, який попросив допомоги Митрополита Андрея Шептицького і переконав його, що варто викупити в села цю церкву і перевезти її до Львова. Під керівництвом М. Драгана стару церкву розібрали й перевезли до Львова, у теперішній Шевченківський гай, започаткувавши у такий спосіб Музей народної архітектури й побуту просто неба. Церкву перевезли возами з Кривки і змонтували на новому місці 1930 року.[3]  

В 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як головний храм Лаври св. Йоана Хрестителя Студійського Уставу, яку митрополит заснував у 1927 році.

На новому місці її поставили майстри Тома Джурин та Прокіп Демків з села Цінева. Відновили втрачені елементи, замінили ґонту, стіни храму зсередини обшили кедровими дошками.

У 1930 році вона стала церквою Премудрости Божої студитської Лаври.

Навесні 1931 року церковне подвір'я обвели огорожею, збудували дерев'яні ворота і невеличку хвіртку. Того ж року церква освячена. Оригінальний іконостас зберегли і поставили до нової церкви в Кривці, тому до церкви Премудрости Божої справили іконостас зі старої церкви села Воля-Жовтанецька, що на Львівщині. [4] В серпні 1937 році споруда була підпалена невідомим за допомогою бензини, однак через швидкі дії жителів монастиря, храм вдалось врятувати.[5]

В 1966 році у Львові створено Музей народної архітектури і побуту, а церква святого Миколая стала його першим експонатом.[1]

Навесні 1990 року її передано під опіку монахам Свято-Іванівської Лаври монахів студійського уставу.

7 липня 2013 року провели урочисте святкування з нагоди 250-ліття від будівництва церкви. Загальна довжина будівлі дорівнює загальній висоті. Над бабинцем влаштована арочна галерея. Іконостас датований кінцем XVII початком XVIII ст. Сьогодні церква, шедевр бойківського стилю - символ музею (під № 16) постійно чинна, в користуванні громади УГКЦ.[4]

АрхітектураРедагувати

Двір церкви оточений дерев'яною огорожею з різьбленою брамою. Церква святого Миколая, в плані, складається з трьох частин, має квадратні зруби нефа, апсиди й бабинець. Загальна довжина будівлі дорівнює загальній висоті. Над бабинцем влаштована арочна галерея. Іконостас датований кінцем XVII початком XVIII ст.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Дерев'яні церкви західної України. Кривка (відвідано 02.09.2016)
  2. Гайда Ю. І., Шуптар В.А. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород: Патент, 2002 – С 304. — ISBN 966-7725-52-9
  3. Роман Горак. Канікули 1888 року (Листи Антона Березинського до Івана Франка). — Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Випуск 20. — Львів: Апріорі, 2016. — С. 438 — 439. — ISBN 978-617-629-341-5
  4. а б Дерев'яні церкви західної України. Львів, Шевченківський гай. Церква Божої Премудрості 1931 (Св. Миколи 1795) (відвідано 02.09.2016)
  5. Хто підпалив бойківську церкву? Українські вісти 25 серпня 1937 р. -С.3

ДжерелаРедагувати

  • Вуйцик В. С., Липка Р. М. Зустріч зі Львова. Львів: Каменяр, 1987. С. 10.
  • Драган М. Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм// Збірки Національного музею у Львові. — Львів, 1937. — Ч.2. — XVI + 136 с.
  • Пам'ятники містобудування і архітектури Української РСР. Київ: Будівельник, 1983–1986. Том 3, с. 84-85. → електронне посилання на ua.vlasenko.net
  • Гайда Ю. І., Шуптар В.А. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород: Патент, 2002 – С 304. — ISBN 966-7725-52-9
  • Роман Горак. Канікули 1888 року (Листи Антона Березинського до Івана Франка). — Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Випуск 20. — Львів: Апріорі, 2016. — С. 438 — 439. — ISBN 978-617-629-341-5

ПосиланняРедагувати