Відкрити головне меню

Церква святого Йосафата (Володимир-Волинський)

Церква святого Йосафата — пам'ятка архітектури у місті Володимирі-Волинському (нині Волинська область, Україна).

Володимир Волинський. Кірха (нині — греко-католицька церква святого Йосафата)
Володимир Волинський. Кірха (нині — греко-католицька церква святого Йосафата)

ІсторіяРедагувати

Храм збудований у 1890 році для громади німців-лютеран. За даними першого перепису населення 1897 р. у Володимирі проживав 91 лютеранин[1].

У 1891 р. засновано лютеранську парафію, яка охоплювала 32 німецькі колонії з населенням понад 12 тис. осіб в околицях Володимира-Волинського. Перший пастор проживав у колонії Антонівка-Маковичі, де і планували збудувати пасторат. Однак визнали доцільнішим перенести центр парафії до Володимира-Волинського, що й зробили в 1893 р. Перший пасторат у місті було зведено у 1899 р.

Великий камʼяний храм збудовано у 1923—1927 рр. на добровільні пожертви парафіян[2]. 16 жовтня 1927року відбулось його освячення[3].

Від 1944 до 1950 р. у храмі був склад різних хімікатів. Згодом, до 1993 р., міський спортзал, в якому відбувалися покази кінофільмів та дискотеки для молоді.

У 1989 р. у Володимирі-Волинському активізувалась греко-католицька громада. З підпілля вийшли священики. 1 жовтня 1992 року Глава УГКЦ Кардинал Мирослав-Іван Любачівський, дає згоду і благословення на заснування та побудову монастиря і церкви святого священомученика Йосафата на місці, де колись стояла церква св. Параскевії (в якій св. Йосафат прийняв Таїнство Хрещення) у Володимирі-Волинському. Однак збудувати новий храм чи повернути у власність греко-католицького громади міста колишній василіянський монастир, побудований єзуїтами, який сьогодні належить УПЦ КП, не вдалось.

Врешті, зважаючи на відсутність у місті лютеранської громади, наприкінці серпня 1993 р. кірху передали греко-католикам. 23 вересня 1996 року предстоятель УГКЦ Любомир Гузар дав своє благословення на існування у Володимирі-Волинському монастиря Чину Св. Василія Великого.

ПасториРедагувати

  • 1891—1897 Едуард Алєксандр Гессе (1865—1930)
  • 1897—1912 Герман Август Гешке (1857—1917)
  • 1913—1915 Ергард Торінус (1886—1948)
  • 1916—1918 відсутній
  • 1919—1921 Теодор Бергманн (1891—1957)
  • 1922—1940 Альберт Артур Шоен (18 червня 1887 — 1988)

ОписРедагувати

Характерна за своєю конструкцією володимир-волинська кірха являє собою однонавову цегляну прямокутну (30м х 10м) будову з п’ятигранною апсидою і двома симетричними бічними квадратними приосадкуватими різницями, які виступають за основну площину стін, а також високою двоярусною дзвіницею над нартексом.

При основний аскетичності лютеранської храмової архітектури шатрова покрівля з щипцями і круглими нішами дзвіниці, високі кілеподібні і аркові віконні прорізи зі шропсамі, коробові арки ризниць, членуючі площину стін лопатки, арковий портал з хрестом центрального входу і декоративний карниз виконаний методом фігурної кладки створюють той самобутній євангелістський образ, який не дає сплутати його храм з представниками інших конфесій християнства[4].

ОрганРедагувати

У 1929 р в кірсі був встановлений орган фірми "Rieger" opus 2390. Орган був невеликий: мав один мануал і педаль. З огляду на невеликі розміри храму такого органу було достатньо.

Будинок пастораРедагувати

Будинок пастора зведений у 1938—1939 рр. У радянський час у будівлі розташовувались міська рада, ЗАГС, інші органи місцевої влади. У 1993 р. будівлю разом із кірхою передано греко-католицькій громаді. Зараз там розміщується монастир Чину св. Василія Великого.

ПриміткиРедагувати

  1. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. [Электронный ресурс] Т. 8. Волынская губерния / Министерство Внутренних Дел, Центральный Статистический Комитет, 1904.
  2. Kirchspiel Wladimir Wolynsk
  3. Kalendarz Ewangelicki Tow. Wyd. im. Mikołaja Reja : na rok zwyczajny 1929. Warszawa: Towarzystwo Wydawnicze im. Mikołaja Reja, 1929. S. 59.
  4. [1]

ДжерелаРедагувати