Гіссен Габре (фр. Hissène Habré; 13 вересня 194224 серпня 2021) — чадський військовий і політичний діяч, Прем'єр-міністр Чаду (1978—1979), Президент Чаду (1982—1990). Наприкінці 1960-х перейшов на бік повстанців з ФРОЛІНА, і до середини 1970-х очолив одну з їхніх фракцій; в результаті тривалої громадянської війни в 1988 році утвердився як президент країни, але був повалений через три роки Ідрісом Дебі. Втік за кордон і був звинувачений у порушеннях прав людини в таких розмірах, що прозваний «африканським Піночетом».

Хіссен Хабре
араб. حُسين حبري
President Hissène Habré of Chad.jpg
Народився 13 серпня 1942(1942-08-13)[1]
Файя-Ларжо, French Chadd, Французька Екваторіальна Африка
Помер 24 серпня 2021(2021-08-24)[2][3] (79 років)
Дакар, Сенегал
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[2][4]
Поховання Yoffd[5]
Країна Flag of Chad.svg Чад
Національність Тубу
Діяльність політик, військовослужбовець
Alma mater Інститут політичних досліджень, École Nationale de la France d'Outre-Merd і Università della Valle d'Aostad
Знання мов французька і арабська
Учасник Лівійсько-чадський конфлікт, Війна «Тойот» і Chadian Civil War of 1965–79d
Роки активності 197219901990
Посада Prime Minister of Chadd і President of Chadd
Партія FROLINATd, National Union for Independence and Revolutiond і Armed Forces of the Northd
Конфесія іслам

ЖиттєписРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Гіссен Габре народився в 1942 році в Файо Ларжо (наразі північ Чаду) в родині пастуха з народності тубу. У 1963 році Габре став заступником префекта Муссоро[6]. За допомогою французької колоніальної адміністрації він в 1963 році був відправлений на навчання в Паризький університет (Інститут державного права) вивчати соціальні науки.

Громадянська війнаРедагувати

Повернувшись на батьківщину в 1971 році, працював у системі Міністерства закордонних справ Чаду. У той час в Чаді повним ходом йшла Громадянська війна що представляли інтереси мусульманської Півночі країни угруповань Фронту національного звільнення Чаду (ФРОЛІНА/ФРОЛІНАТ) і Національного фронту Чаду проти режиму президента Франсуа Томбалбай. Останній вирішив використовувати Гіссен Габре як посередника й відправив його на переговори до тодішнього лідера ФРОЛІНАТ Абба Сіддікі. Замість того Габре приєднався до повстанців. У 1972—1976 рр. він був керівником збройних сил півночі (2-ї армії ФРОЛІНА).

Гіссен Габре вперше привернув увагу міжнародної громадськості, коли він на чолі з менш ніж 500 бійцями атакували місто Бардаї і захопили двох європейських заручників (громадянина Німеччини Christophe Stalwen і француженку Francoise Claustre), зажадавши за них викуп у розмірі 10 млн франків. Німеччина заплатила викуп за Stalwen, але Франція цього робити не стала, і Francoise Claustre була у заручниках до 1977 року.

Ескалація війниРедагувати

У 1969 році до влади в сусідній Лівії прийшов полковник Муаммар Каддафі, який вирішив підтримати повстанців Чаду. Крім того Лівія претендувала на багату ураном і нафтою смугу Аузу. Підставою для цього став невиконаний італо-французький договір від 1935 року про перехід території Ауза до складу Триполітанії (тоді — італійської колонії). Активне втручання Триполі у внутрішні справи Чаду викликали розкол в таборі заколотників. Уеддей орієнтувався на Лівію, а Габре, який був призначений в 1972 році головою Ради командування Збройних сил півночі (ФАН), створеного зі складу командування 2-ї армії ФРОЛІНА, навпаки, відкидав всі домагання Триполі на смугу Аузу[7].

У квітні 1975 року в країні стався військовий переворот, в ході якого був убитий президент Томбалбай, а на його місце прийшов Фелікс Маллум. У наступному році Гіссен порвав усі відносини з Уеддеєм і з усією своєю армією перейшов на сторону Маллума[7]. 29 серпня 1978 року він став прем'єр-міністром Чаду, але в грудні союз з Маллум було скасовано, і обстановка в країні знову різко загострилася. У лютому наступного року за результатами переговорів президентом країни став Гукуні Уеддей, якого незабаром змінив Лол Мохаммед Шауа, віце-президентом — Абдель-Кадер Камуге, а міністром оборони Тимчасового уряду національної єдності — Гіссен Габре[8]. У листопаді 1979 року Гіссен Габре зайняв посаду державного міністра національної оборони в Перехідному уряді національної єдності Гукуні Уеддея.

21 березня 1980 року вірні Гіссен Габре частини Збройних сил півночі зробили спробу відсторонити від влади Гукуні Уеддея і нейтралізувати вірні йому Народні збройні сили. Громадянська війна відновилася з новою силою. 27 квітня уряд зняв Габре з посади міністра «за бунтівні дії», але бої тривали до кінця року. Уеддей звернувся за допомогою до Лівії, і 15 грудня його уряд встановив повний контроль над Нджаменою. Об'єднані сили вірних уряду угруповань і лівійської армії витіснили підрозділи Гіссен Габре до суданського кордону. Габре довелося втекти з Нджамени в Камерун, а потім перебратися в Судан, де він продовжував вести збройну боротьбу. Наприкінці 1981 року його армія почала наступ з території Судану і 7 червня 1982 року війська Габре з боєм взяли столицю країни Нджамену, після чого він проголосив себе президентом країни[7].

ПрезидентРедагувати

Втручання ЛівіїРедагувати

Сполучені Штати підтримали Гіссен Габре на противагу Лівії та надавали йому фінансову і військову допомогу[9][10]. На початку наступного року армія Гукуні Уеддея за підтримки Лівії почала наступ з північних районів країни. На допомогу Гіссену Габре прийшли підрозділи Франції і війська Заїру, яким вдалося зупинити наступ супротивника.

РепресіїРедагувати

Прийшовши до влади Гіссен почав жорстоко розправлятися з політичними супротивниками. Племена, які на його думку представляли істотну загрозу для режиму, піддавалися переслідуванню[11]. За свою жорстокість Гіссен Габре отримав прізвисько «Африканський Піночет». Правозахисні організації звинувачували Хабре в порушеннях прав людини. У роки свого правління він стикався з постійною загрозою повстання, але Міжнародна амністія заявляє, що це не є виправданням його репресій: «Уряд Чаду проводив цілеспрямовану політику терору, з тим щоб перешкоджати опозиції в будь-якому роді». Ще в 1983 і 1984 рр. міжнародна амністія викликала свою заклопотаність у зв'язку з позасудовими стратами і зникненнями людей в підконтрольних армії Габре районах[12]. Human Rights Watch наводить відомості, що поліція і війська Габре проводили етнічні чистки серед етнічних груп сара (1984), хаджираї (1987) і загава (1989)[13]. Точна кількість жертв за роки правління Габре не відомо. У 1992 році Спеціальна комісія звинуватила Гіссен Габре відповідальним за вбивства 40 тис. осіб і 200 тис. випадків катувань[14]. Свідки описуються страшні тортури із застосуванням електрошоку, опіком сигарет. Наводяться також відомості, що кати вставляли вихлопну трубу будь-якого транспорту своїм жертвам в рот, а потім приводили її в дію[15]

ПоваленняРедагувати

У квітні 1989 року два офіцери чадської армії Гасан Діямосс і Ідріс Дебі за підтримки міністра внутрішніх справ Брахіма Махамот Ітно зробили невдалу спробу перевороту. Діямосс був заарештований, Ітно убитий, а Дебі вдалося втекти з країни в Дарфур на територію сусіднього Судану[16]. Останній втік за кордон, де створив Рух за Чадський Національний Порятунок. Восени 1990 року бійці цього руху почали наступ з Дарфура на столицю Чаду. Після того як 30 листопада повстанці взяли Абеше, Хабре зі своїм найближчим оточенням зник[17]. 1 грудня повстанці взяли Нджамену. Гіссен Габре втік до Камеруну, а звідти до столиці Сенегалу — Дакар.

У вигнанніРедагувати

У січні 1998 року уряд Чаду пред'явив Гіссен Габре звинувачення в розтраті цілому 7 млрд франків КФА (70 мільйонів французьких франків), а також у вбивстві 40 тис. осіб[18].

У вересні 2005 року бельгійський суд видав міжнародний ордер на арешт Гіссен Габре за звинуваченням в «тяжких порушеннях міжнародних прав людини»[19]. У зв'язку з цим сенегальська влада заарештувала Хабре. 25 листопада Верховний суд Сенегалу заявив про свою неправомочність вирішити питання про його екстрадицію і тому ухвалив випустити Хіссена Хабре на свободу. Проте за декілька годин Хабре знову був заарештований[20].

15 серпня 2008 року суд Чаду заочно засудив Хабре до смертної кари[21].

Сенегал так і не видав Гіссена Габре. У лютому 2009 року Бельгія подала в Міжнародний суд ООН позов проти Сенегалу за відмову видати колишнього чадського президента[22]. 20 липня 2012 року Міжнародний суд ООН зажадав від уряду Сенегалу «без зволікання» або судити Хабре за звинуваченням в інкримінованих йому злочинах, або екстрадувати в Чад[23].

30 червня 2013 року Гіссен Габре був заарештований у Сенегалі[24]. Судовий процес у справі Габре почався в липні 2015 і після перерви був продовжений 7 вересня того ж року[25].

30 травня 2016 року Габре визнали винним у тортурах, зґвалтуваннях і загибелі 40 тисяч осіб, яких глава держави вважав своїми політичними супротивниками. Вирок ухвалював трибунал, створений в 2013 році Сенегалом і Африканським союзом і повноважений Надзвичайні Африканські Палати. Гіссен Габре засудили до довічного ув'язнення за злочини проти людяності[26].

ПриміткиРедагувати

  1. Munzinger Personen
  2. а б https://www.rfi.fr/fr/afrique/20210824-l-ancien-pr%C3%A9sident-tchadien-hiss%C3%A8ne-habr%C3%A9-est-d%C3%A9c%C3%A9d%C3%A9-du-covid-19
  3. https://www.lemonde.fr/international/article/2021/08/24/l-ancien-dictateur-tchadien-hissene-habre-est-mort_6092211_3210.html
  4. https://www.ilpost.it/2021/08/24/hissene-habre-ex-presidente-del-ciad-e-morto-di-covid-19-a-79-anni/
  5. https://www.jeuneafrique.com/1223629/politique/senegal-hissene-habre-enterre-en-labsence-de-representants-officiels/
  6. Arnold, Guy. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-0-8108-5766-7, 0-8108-5766-9.
  7. а б в Rebellion in Chad 1965—1990. Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 1 червня 2016. 
  8. Авиация в Чаде(рос.)
  9. Trial: Hissène Habré. Архів оригіналу за 10 серпень 2010. Процитовано 2 червень 2016. 
  10. У Human Rights Watch назвали 9 диктаторів, яких повинні покарати
  11. Hissene Habre Chad Minister Prime Libyan War Ended Deposed Deby. Архів оригіналу за 23 вересень 2015. Процитовано 2 червень 2016. 
  12. Document — Chad: The Habré legacy | Amnesty International. Архів оригіналу за 29 вересень 2008. Процитовано 29 вересень 2008. 
  13. The Case Against Hissène Habré, an «African Pinochet»
  14. BBC News | AFRICA | UN backing for Habre charges
  15. Profile: Chad's Hissene Habre BBC News. Retrieved on July 27, 2007[недоступне посилання з травня 2019]
  16. Idriss Déby (president of Chad) — Britannica Online …
  17. IRIN Africa | West Africa | Chad | CHAD: Idriss Deby, a president …
  18. Nouvelle page 1[недоступне посилання з травня 2019]
  19. Бывший диктатор африканской страны Чад объявлен в международный розыск (ru). NEWSru.com . 29 сентября 2005 г. (рос.)
  20. Бывший президент Чада Хиссен Хабре вновь арестован в Сенегале (ru). РИА Новости. 26.11.2005. (рос.)
  21. Бывшего президента Чада заочно приговорили к смертной казни (ru). Лента.Ру. 15 августа 2008. (рос.)
  22. Бельгия подала в суд на покровителей "Африканского Пиночета" (ru). Лента.Ру. 20 февраля 2009. 
  23. Суд ООН: Сенегал должен судить обвиняемого в геноциде экс-лидера Чада (ru). РИА Новости. 20.07.2012. 
  24. В Сенегале арестован «африканский Пиночет» Хиссен Хабре.(рос.)
  25. «Ex-Chad leader goes on trial in Senegal over atrocities»
  26. Бывший президент Чада получил пожизненный срок за тысячи убийств(рос.)