Відкрити головне меню

Хоменко Іван Євтихійович
фото Іван Євтихійович Хоменко
Народився 29 вересня 1919(1919-09-29)
Зелене, Зеленська волость, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія, Українська СРР
Помер 14 серпня 1968(1968-08-14) (48 років)
Київ, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР Україна
Національність українець
Діяльність український поет
Мова творів українська, вірменська
Жанр поезія
Премії
Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За взяття Відня»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Іва́н Євти́хійович Хоме́нко (29 вересня 1919, Зелене (Петрівський район) — 14 серпня 1968, Київ) — український поет. Член Спілки письменників України (1962).

Біографічні відомостіРедагувати

      Іван Євтихійович Хоменко народився 29 вересня 1919 року в селі Зелене, Кіровоградської області, в родині селянина — бідняка. Навчався в Зеленській середній школі. В 1938 році закінчив театральну школу в Дніпропетровську і пішов працювати в Криворізький драматичний театр. Одночасно навчався в Криворізькому педінституті.

Під час Великої Вітчизняної Війни був на фронті. Нагороджений орденом Червоної Зірки і медалями: «За бойові заслуги», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною». Іван Хоменко почав друкувати вірші в 1943 році у фронтових газетах. Після закінчення війни повністю присвятив себе літературній діяльності. Був прийнятий до Спілки письменників України.

Творчість поета пронизана мотивами любові до рідного краю, переживаннями за його трагічне минуле та надіями на краще майбутнє свого народу. З під пера поета виходить ряд збірок: «Дуби не хиляться», «Горицвіт», «Солов'їні світанки», «Правда не вмирає» та багато інших. І. Є. Хоменко написав поему про голодомор 1932—1933 рр. «Богдан Хмельницький» в якій описує страшні події тих років на Кіровоградщині. За цю поему поета було засуджено до 25 років таборів, де він продовжує писати. Під час хрущовської «відлиги» в 1956 році  повернувся в Україну. На дніпровських схилах зустрів свою майбутню дружину Надію Пилипівну, яка народила йому сина Любомира. Плідну літературну діяльність поета перервала раптова смерть 14 серпня 1968 року. Похований на Байковому кладовищі.

Відзнаки і нагородиРедагувати

Орден «Червоної Зірки», медаль «За бойові заслуги», медаль «За взяття Відня», медаль «За перемогу над Німеччиною».

ЛітератураРедагувати

  • Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970. — С. 457.

Окремими виданнями вийшли збірки:

  • «Дуби не хиляться» (1958),
  • «Лірика та поеми» (1959),
  • «Схід сонця» (1960),
  • «Солов'їні світанки» (1962),
  • «Горицвіт» (1963).
  • «Правда не вмирає» (1964),
  • «Живе зерно» (1965);
  • «Маруся Чурай» (драматична поема; 1967);

Збірки віршів для дітей:

  • «Яринка-сирітка» (1962),
  • «Хоробрий Грицик» (1963),
  • «Земля Арідна» (1966),
  • «Зірка щастя» (1967).
  • «Казки» (1969).

Посмертне видання:

  • «В дорозі до вершин» (1969; вибране).