Вікіпедія

Хименко Андрій Іванович

Химе́нко Андрі́й Іва́нович (літературний псевдонім Андрій Химко; 27 липня 1919(19190727), Адамівка, Чигиринський повіт, Київська губернія — † 18 грудня 1991, місто Черкаси, Черкаська область) — український письменник і поет, член Спілки письменників з 1995 року (посмертно).

Хименко Андрій Іванович
"Сестрі єдиній від брата мороку й снігів"
22 жовтня 1953
Народився 27 липня 1919(1919-07-27)
село Адамівка, Чигиринський повіт, Київська губернія
Помер 18 грудня 1991(1991-12-18) (72 роки)
місто Черкаси, Черкаська область
·(хвороба)
Громадянство Україна Україна
СРСР СРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хименко.


Життєпис ред.

Народився 27 липня 1919 року в селі Адамівка Чигиринського повіту Київської губернії, нині Черкаської області, в селянській родині. Підростав серед двох старших братів та п'ятьох сестер.

З 1928 по 1935 роки навчався в Адамівській неповній середній школі. Батьки, брати та чотири сестри загинули під час голодомору 1933 року. Сам вижив, взявши ціпок та торбину і помандрувавши до Джанкою, а звідти на Кубань. Побував у Ростові-на-Дону, в дитячій колонії. В 1935 році вступив на робітничий факультет при Черкаському педагогічному інституті, після закінчення першого курсу якого з вересня 1936 року перейшов навчатися до Черкаського медичного технікуму і паралельно в Черкаську середню школу робітничої молоді № 1. Навчаючись, з 1937 по 1939 роки працював вихователем у Черкаському дитячому будинку інвалідів № 3.

В 1939 році, отримавши спеціальність медичного фельдшера і атестат про закінчення десяти класів середньої школи, вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету, два курси якого встиг закінчити. З 1939 по 1940 рік служив у Червоній Армії в якості військового фельдшера у місті Воронежі і на фінському фронті. З 1940 по 1941 роки працював помічником державного санітарного інспектора в Соснівському курортному управлінні міста Черкаси.

У вересні 1941 року, повертаючись із міста Азов, після виконання завдання черкаського районного воєнкомату, в місті Полтаві попав в окупацію. Працював у Черкасах: в редакції газети «Українська думка», на радіовузлі, у драматичному театрі. В січні 1943 року був уперше заарештований гестапо. Останній, п'ятий арешт відбував в Уманській тюрмі, звідки в кінці жовтня 1943 року зміг утекти.

12 серпня 1944 року за доносом був засуджений військовим трибуналом Київського військового округу за статтями 54-І «а» і 54-ІІ КК УРСР до 10 років виправно-трудових таборів і 5 років ушкодження прав (справа № 1582). Перебував у місцях ув'язнення з 1 березня 1944 року по 17 жовтня 1953 року, працюючи з 1944 по 1949 роки медичним фельдшером лікарні комбінату «Печорбуд», а з 1949 по 1953 роки — медичним фельдшером лікарні комбінату «Інтавугілля». Після звільнення по закінченні терміну покарання був зісланий на поселення в розпорядження Кожвинського РВМ МВС Комі АРСР.

Від подальшого перебування на засланні був звільнений 24 квітня 1956 року на підставі наказу Генерального Прокурора МВС і КДБ при Раді Міністрів СРСР від 19 березня 1956 року. Судимість і ушкодження прав були зняті згідно зі ст.6 Указу Президії ВР СРСР від 17 вересня 1955 року «Про амністію», про що Головна Військова Прокуратура повідомила письмово 25 жовтня 1956 року за № 51-24925-47.

З вересня 1953 року по квітень 1963 року працював послідовно старшим бухгалтером, головним бухгалтером, директором їдалень і ресторанів відділу робітничого постачання в місті Інта Комі АРСР. З квітня 1963 року по липень 1964 року — начальником відділу матеріально-технічного постачання управління комбінату «Інтавугілля».

Під час перебування на Півночі близько познайомився і підтримував надалі тісні стосунки з Григорієм Кочуром, Дмитром Паламарчуком, Михайлом Івасюком, Іваном Савичем, Юрієм Шкрумеляком, Миколою Сарма-Соколовським, Олексієм Брисем, І.Гришиним-Грищуком [1], Л.Рябченком [2], М.Василенком і Є.Дацюком [3] та іншими.

Влітку 1964 року повернувся до міста Черкаси, де працював із вересня 1964 року по травень 1975 року головним бухгалтером послідовно комбінату комунальних підприємств облкомунгоспу, реммехзаводу облпобутуправління, спеціального ремонтно-будівельного управління облпобутуправління, із квітня 1978 року по січень 1979 року — начальником виробничо-планового відділу фабрики хімчистки одягу, а з січня 1979 року по січень 1981 року — головним бухгалтером облрембудуправління зеленого господарства. Часті вимушені зміни місця роботи та складності при працевлаштуванні були пов'язані з постійним переслідуванням та «опікою» з боку органів КДБ. На пенсію за віком вийшов з 1 листопада 1979 року. 

"Небагата в мене хата – навіть вбога,                   Все життя моє – то труднощі,          Не тужи за незбутим, не треба,
 Та багата й пелехата в ній тривога,                                      Без пуття…          По покійницях з мрій не квили,
 Втіхи, й радощі, й достатки – геть нечасті,            Брів і долі злої гру трощив –         Їх найкращих – мільйони – в ганебі  
 В ній роками всі ждуть лиха і нещастів!..                               Все життя!..         Зремигали роки, як воли.
   Не зміню її на пишну і багату,                       І не мав у тому спОчину                 Але й рук не складай у відчАї:
   Бо волію свою власну мати хату,                                         Наглядач –           Йди, твори, і змагай, і трудись,  
   Бо в ній краще мені жити і тому ще,                  Слав дорогу, мною збочену,              Бо життя нам лиш праця вінчає,
   Що тут рідність, честь і совість – звік живущі!..                   Тлом невдач!..           І вона лиш вершить йому вись!
                                      "З БІОГРАФІЇ"                        "ВИСЛІД"                                   "ПОРАДА"
 (вірші з неопублікованої збірки "ІнтИми")

1 грудня 1991 року Андрій Хименко проголосував за незалежність на Всеукраїнському референдумі, перебуваючи в Черкаській міській лікарні № 1, бувши тяжко хворим. 18 грудня його не стало. Справа № 1582 була закрита 30 грудня 1992 року з формулюванням «Под действие Закона Украины от 17.04.91 г. „О реабилитации жертв политических репрессий на Украине“». 

"І сад родив у нього рясно,               А він пішов у землю-неньку,               Такого друга не здобути
 І не один водився друг,                  Щоб слухать трави степові,                Нічим у світі - це судьба!
 І жнив діждав – та сили згасли –         Щоб розказати Симоненку                   Такої дружби не забути,
 І відлетів козацький дух.                Про все, про що мовчать живі.             Хіба що смерть мене зруба.
     О, скільки літ той дух гасили            А я пригадую розмови,                     Вночі прислухаюся часом
     Тюремні мури там і тут,                  Мені дорожчі всіх скарбниць,              І вчую попри далечінь,
     А Бог живив джерельні сили,              Коли злітали в нього брови                Як над могилою в Черкасах
     Живив його писемний труд!                Над карим полум'ям зіниць.                Копитом б’є самотній кінь.
         Ще тільки засвіти свободи                На крилах духу теж злітав я - 
         Над краєм рідним зайнялись,              Донецький хлопець-відчайдух.
         Ще не розбіглися заброди,                Пішов, укрився різнотрав'ям
         Що з нього кров пили колись,             Духовний вчитель мій і друг.     Василь Марсюк, 1996, Пам’яті Андрія Хименка 

"Глибокі нетрі шахти,                                                  Ми тут зібрались пригадать слова,
 а в тебе під ногами                                                   Твоєю щирістю дитинно перевиті… 
 струмочуть води аж до Лети.                                           Ти так любив життя, любив до забуття, 
 Працюють змучені бригади,                                             Наш мудрий гранослов, а нині небожитель.
 клянучи долю, -
 всім вийти хочеться на волю                                           Де ти тепер, кому явивсь у сні 
 із черева Планети.                                                    Із безгоміння спалених причалів? 
 Та строк у кожного тяжить,                                            Ти нашу пам’ять щедро напоїв
 як ця вугільна гать, -                                                Вином цілющим вічної печалі. 
 число стандартне, 25. Микола Сарма-Соколовський, 14.09.2000, 
 ІНТИНСЬКИЙ ОБРАЗОК 1953 РОКУ Пам’яті Андрія Химка (Хименка)           Марія Кучеренко, 11.2000, Пам’яті Андрія Івановича Химка
 
ХИМЕНКО Андрій Іванович (1919—1991) На плиті рядки з вірша «Сповідь**», що відкриває неопубліковану збірку «ІнтИми»:
І гасла, й стяг дідів я ніс, як міг, роки,
І їхні звичаї мені святі, що тризна!
Та чільними були завжди лиш два таки:
Мій люд на всій Землі і рідна Материзна!

Літературна творчість ред.

Писати вірші та дописи почав ще в юності. До війни друкувався в Черкаській періодиці: «Прапор комуни», «Черкаська правда», «Піонер». Під час заслання активно писав і перекладав, але більшість накидок новел, романів, поем, віршів та повістей, зокрема й повість «Іван Сірко», були вилучені і прикладені до слідства в 1949 році в таборі.

Історичний роман про уславленого кошового і полководця Запорозької Січі Івана Сірка, що писався вдруге, дві поеми, автобіографічна трилогія і біля тисячі віршів збереглися завдяки переховуванню у родичів та знайомих «у закОпах». Такий захід виявився не зайвим. Останній трус відбувся вдома у 1983 році. Тоді органами КДБ інкримінувалася антиконституційна діяльність і за протоколом обшуку, крім різних нотаток, паперів тощо, були вилучені машинописні чернетки збірок віршів «Ключі й кличі», «На перепуттях», «Пісні та романси» і поема «Анти», які були повернуті авторові лише у 1990 році.

 
ЗАсвіти — Між орлами і півмісяцем — Під Савур-могилою

Перша друкована книга Андрія Химка «За́світи» (ISBN 5-333-00503-6) — перша книга трилогії про Івана Сірка — побачила світ у видавництві «Український письменник» в кінці 1990 року, друга — «Між орлами і півмісяцем» (ISBN 5-333-00948-1) — у 1992 році, третя — «Під Савур-Могилою» (ISBN 5-333-01239-3) — у 1993 році. Трилогія, подарована автором М.Івасюкові, представлена у залі № 2 меморіального музею його сина Володимира Івасюка в Чернівцях. Окремі вірші Андрія Химка друкувалися у місцевій періодиці.

Ще за життя автора перша книга «Шляхами до прийднів» автобіографічної трилогії «У пазурах вампіра» була здана у видавництво «Український письменник» для опрацювання, а поема «Анти» — у видавництва «Веселка» та «Молодь».

 
Анти — У пазурах вампіра

Епічна поема «Анти» (ISBN 966-693-002-1) коштом сім'ї автора була надрукована у Черкаському видавництві «Відлуння-Плюс» у 2002-му році накладом 1000 примірників. У часописі Черкаської організації НСПУ «Холодний Яр», що виходив раз на квартал, протягом 2004—2006 рр. публікувалася перша частина «Шляхами до прийднів» автобіографічної трилогії «У пазурах вампіра», яка побачила світ окремою книгою у другій половині 2008-го року (ISBN 978-966-493-132-5) (була видана коштом Головного управління внутрішньої політики Черкаської ОДА накладом 1000 примірників у місцевій друкарні ПП Ю. А. Чабаненко). У першій половині 2019-го року на замовлення Департаменту культури та взаємозв'язків із громадськістю Черкаської ОДА була надрукована друга частина «По відродженні» автобіографічної трилогії «У пазурах вампіра» (ISBN 978-966-920-419-6) накладом 400 примірників у місцевій друкарні ФОП Ю. А. Чабаненко. У першій половині 2021-го року коштом родини автора накладом 50 примірників у місцевій друкарні ФОП Ю. А. Чабаненко була надрукована третя частина «Під голгофами-гулгултами» автобіографічної трилогії «У пазурах вампіра» (ISBN 978-966-920-599-5) разом із вибраними поезіями зі збірки «Реліквії (із закОпу)». І поема, і трилогія родиною автора також були подаровані меморіальному музеєві Володимира Івасюка.

Окремі вірші публікувалися у серії «Незабутні» часопису «Холодний Яр» Черкаської організації НСПУ (№ 2, 2008 р.).

 
портрет роботи Олексія Татарова, 1993 р.

22.03.1995 співробітниця Черкаського краєзнавчого музею Н.Чайка оформила акти прийому-передачі листів, рукописів, особистих речей і т.і., що належали Хименкові Андрію Івановичу, для їх подальшого архівування - всього 5 актів, 138 "предметів музейного значення" і 21.11.1995 - 1 акт, 31 "предмет музейного значення". У залі Черкаського краєзнавчого музею, присвяченій видатним землякам, вихідцям із Черкащини або відомим особам, чия діяльність пов'язана з Шевченковим краєм, поряд із поетом Василем Симоненком протягом 1999—2009 рр. були представлені матеріали про Андрія Химка.

Вшанування пам'яті ред.

В Черкасах існує провулок Андрія Химка[1], як і в Чигирині[2].

  1. ↑ Розпорядження Голови Черкаської ОДА (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 липня 2016.
  2. ↑ Чому вулиці міста мають нові назви. Архів оригіналу за 20 лютого 2020.

Посилання ред.

Андрій Химко
у сестринських Вікіпроєктах
  Цитати у Вікіцитатах?
  Теми у Вікіджерелах?
  Андрій Химко у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хименко_Андрій_Іванович&oldid=42319799