Хатепе

Виверження Хатепе
	Озеро Таупо, сформоване в результаті виверження однойменного вулкана близько 24 500 років до Р. Х.
Вулкан	Таупо
Дата	біля 180 року н. е.
Тип	ультаплініанське виверження
Розташування	Нова Зеландія; Північний острів; вулкан Таупо; 38°46′31″ пд. ш. 175°53′33″ сх. д. / 38.77528° пд. ш. 175.89250° сх. д.
VEI	7
Наслідки	знищена місцева рослинність, розширене озеро Таупо, яке затопило частину русла річки Ваїкато

Виверження Хатепе — виверження супервулкана у Новій Зеландії. Названо на честь родовищ плініанської пемзи (іноді його називають виверженням вулкана Таупо), що сталося близько 180 року н. е. є найбільшим виверженням в Новій Зеландії протягом останніх 20 000 років. Було викинуто близько 120 км³ матеріалу (7 балів за шкалою VEI),^[1] з яких 30 км³ викинути протягом декількох хвилин. Вважається, що висота еруптивної колони досягла 50 км у висоту, що вдвічі вище, ніж колона від виверження вулкана Сент-Хеленс в 1980 році. Все це робить виверження одним з найсильніших за останні 5000 років, порівнянним за потужністю з виверженням вулкана Пектусан (близько 1000 року н. е.) і Тамбора (1815). Виверження мало не настільки сильний вплив на північну півкулю, проте римські та китайські джерела зареєстрували явище «червоного неба».^[2]

Етапи виверження ред.

Виверження проходило в кілька етапів, характерних для плініанського типу вивержень. Зокрема, виникли велетенські пірокластичні потоки, які спустошили місцевість в радіусі 80 км від вулкана. Так як Нова Зеландія в той час ще не була населена маорі, виверження відбулося в безлюдному районі. Виверження викликало локальне цунамі, сліди якого були виявлені на центральному узбережжі Нової Зеландії, проте, цунамі могло мати і набагато більше поширення (як спостерігалося після виверження вулкана Кракатау в 1883 році)^[3].

Виверження викликало розширення озера Таупо, що утворився після набагато потужнішого виверження 24500 р. до н. е.. Озеро затопило частину русла річки Ваїкато.

Датування виверження ред.

Початково вважалося, що виверження Хатепе сталося близько 130 року н. е.. Цей висновок був зроблений на основі аналізу загиблих в результаті виверження рослин.^[2] Проте, подальші дослідження уточнили дату і, більше того, потужність виверження. Якщо початково вважалося, що в результаті виверження було викинуто лише 14 км³ породи, то пізніше цифра була збільшена до 150 км³. Це означає, що відгомони виверження могли бути помічені в Римі і Китаї. Завдяки цьому вдалося датувати виверження 186 роком н. е., в який римськими і китайськими джерелами описуються рідкісні метеорологічні явища.^[4] Проте, останні дані радіовуглецевого аналізу скоригували дату виверження на 233 ± 13 рік н. е..^[5]^[6]

Примітки ред.

↑ Taupo - Eruptive History. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Архів оригіналу за 11 липня 2012. Процитовано 16 березня 2008.
↑ ^а ^б Wilson, C. J. N.; Ambraseys, N. N.; Bradley, J.; Walker, G. P. L. (1980). Новая дата извержения Таупо, Новая Зеландия. Nature. 288 (5788): 252—253. doi:10.1038/288252a0.
↑ Lowe, D. J., D.J.; de Lange, W. P. (2000). Вулканические и метеорологические цунами во время извержения Таупо (Новая Зеландия) в 180 году и возможность глобального цунами. The Holocene. 10 (3): 401—407. doi:10.1191/095968300670392643.
↑ Herodian of Antioch. Chapter 14. History of the Roman Empire. Т. Book 1. Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 17 квітня 2012. Stars remained visible during the day; other stars, extending to an enormous length, seemed to be hanging in the middle of the sky.
↑ Sparks, R.J., Melhuish, W.H., McKee, J.W.A., Ogden, J., Palmer, J.G., 1995. 14C calibration in the Southern Hemisphere and the date of the last Taupo eruption: evidence from tree-ring sequences. Radiocarbon 37, 155–163.
↑ A continent on the move: New Zealand geoscience into the 21st century — Graham, Ian J. et al.; The Geological Society of New Zealand in association with GNS Science, 2008. ISBN 9781877480003. page 66, 168.

Ресурси Інтернету ред.

Lake-floor relief map, from Rowe, Dave; James, Gavin; Macaulay, Gavin; Shankar, Ude (October 2002). High-tech tools for tackling fisheries problems in lakes. Water & Atmosphere. NIWA. 10 (3): 24—25. Архів оригіналу за 2 травня 2008. Процитовано 16 березня 2008. The main Hatepe eruption vents are marked by submarine peaks on the far side of Lake Taupo.

[1] Taupo - Eruptive History. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут. Архів оригіналу за 11 липня 2012. Процитовано 16 березня 2008.

[Wilson1980-2] а ^б Wilson, C. J. N.; Ambraseys, N. N.; Bradley, J.; Walker, G. P. L. (1980). Новая дата извержения Таупо, Новая Зеландия. Nature. 288 (5788): 252—253. doi:10.1038/288252a0.

[3] Lowe, D. J., D.J.; de Lange, W. P. (2000). Вулканические и метеорологические цунами во время извержения Таупо (Новая Зеландия) в 180 году и возможность глобального цунами. The Holocene. 10 (3): 401—407. doi:10.1191/095968300670392643.

[4] Herodian of Antioch. Chapter 14. History of the Roman Empire. Т. Book 1. Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 17 квітня 2012. Stars remained visible during the day; other stars, extending to an enormous length, seemed to be hanging in the middle of the sky.

[5] Sparks, R.J., Melhuish, W.H., McKee, J.W.A., Ogden, J., Palmer, J.G., 1995. 14C calibration in the Southern Hemisphere and the date of the last Taupo eruption: evidence from tree-ring sequences. Radiocarbon 37, 155–163.

[6] A continent on the move: New Zealand geoscience into the 21st century — Graham, Ian J. et al.; The Geological Society of New Zealand in association with GNS Science, 2008. ISBN 9781877480003. page 66, 168.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]