Фірман

Ферман Шаха Аббаса, яким він жалує пенсію Мухаммеду Бакіру Хорасані (1658 р.)

Фірма́н або ферма́н — це указ падишаха, виданий відповідно до рішення імперського Дивану або ради при великому візирові та містить султанську тугру[1].

Фірман

Слово ферман походить від перського fermān فرمان, що означає «наказ, повеління, воля правителя»[2].

Першим ферманом вважається установчий документ вакфу Османа I Ґазі за 1324 рік, а останнім — наказ Мехмеда VI Вагідеддіна у 1922 році[3].

Функції ферманів

ред.

Законодавча

ред.

Фермани були частиною світського законодавства Османської імперії. З часом вони накопичувалися та збиралися в кодекси. Видавати фермани було особистим правом падишаха. Новий султан після інтронізації міг на власний розсуд або підтвердити попередні фермани, або скасувати й ухвалити замість них інші норми. Для законодавчих ферманів не було потрібне схвалення шейх уль-іслама, хоча іноді з таких питань, як оголошення війни чи заборона друкарства, султани зверталися до шейх уль-іслама за фетвою[4].

Представницька

ред.

Ферман містив безпосередню волю падишаха, тому напряму представляв його в очах того, кому цей ферман вручався. У період становлення Османської держави накази, видані султанами, хоч і мали всі елементи фермана, проте були мінімаліcтичними — писані чорним чорнилом і без додаткового оздоблення.

До періоду правління Сулеймана I Пишного для написання ферманів використовувався будь-який стиль начертання османської мови. За його правління відбулася страндартизація і відтоді у ферманах, як і в будь-яких інших офіційних документах, стало використовуватися начертання дівані[3]. Також у цей період фермани як відображення могутності правителя стали збільшуватися в розмірі. Доставляли їх скрученими в рулон у спеціальній тубі та червоній оксамитовій торбинці. Тексти ферманів стали прикрашати золотими та кольоровими чорнилами, а сам документ оздоблювати тезхібом — східним варіатом ілюмінованого малюнка.

Підготовка фермана

ред.

В Османській бюрократичній системі не було єдиного органа, який відповідав за підготовку ферманів. Їх могли писати різні відомства в залежності від тематики указу. Якщо йшлося про економічні питання, то документ готувався скарбничними писарями. Та в більшості випадків за підготовку ферманів відповідало відомтсво держсекретаря — реїс-уль-кюттаба[en], яке займалося адміністративними та юридичними питаннями (як за світськими законами, так і за за законами шаріату)[5].

Написання фермана

ред.

Робота над ферманом починалася з чернетки. Лише в рідкісних випадках, якщо документ був таємним, то писати ферман міг сам реїс-уль-кюттаб[en] одразу начисто. Якщо указ не містив нічого секретного, то його передавали звичайному писареві держсекретаріату. Підготовану ним чернетку перевіряв головний писар. Якщо документ вимагав значної кількості копій, то писарі писали їх одночасно під диктовку начальника.

Після того, як писар переписував чернетку начисто, на звороті він указував свій псевдонім. Головний писар перевіряв документ і ставив на ньому відповідні позначки. Наступним чернетку переглядав реїс-уль-кюттаб[en], підписував зворот і ставив на фермані свій спеціальний знак, який називався «ресід». Документи без цього знака вважалися підробками.

Якщо ферманові хотіли надати додаткової ваги, то чистовик після всіх завірень направляли султанові, який дописував на ньому власною рукою «виконати, як звелено» (mucebince amel oluna).

Для набуття ферманом юридичної сили на ньому мала з'явитися тугра. Її виписував спеціальний службовець — нішанджи[en][6].

У надзвичайних ситуаціях оформлення фермана могло починатися у зворотньому порядку. Коли великий візир рушав у похід, він отримував в дорогу чисті аркуші з уже виписаною тугрою. Під час походу ці аркуші використовувалися для виготовлення ферманів. Також такі чисті аркуші з тугрою залишали намісникові в столиці, коли султан її покидав на певний час[7].

Елементи фермана

ред.

Щоб документ можна було назвати ферманом, він має містити наступні елементи:

  • слово «ферман»;
  • використання імені адресата з відповідними його титулу молитвами і осанною;
  • зазначення події, яка стала причино для видачі фермана;
  • наказ волі автора;
  • роз'яснення волі;
  • завершення тексту молитвою на щасливе виконання наказу[8].

Порядок елементів у фермані:

  1. Заклик (Invocatio);
  2. Тугра;
  3. Титуляція і номенклатура (Inscriptio);
  4. Молитва (Salutatio);
  5. Виклад (Narratio);
  6. Наказ (Dispositio);
  7. Покарання чи погроза (Sanctio, Comminatio);
  8. Дата;
  9. Місце[9].

Фальсифікації та зловживання

ред.

Розподіл обов'язків щодо ферманів з економічних питань між писарями скарбниці та писарями держсекретаріату були доволі розмитими. З цієї непевності писарі користувалися для власного зиску, виписуючи фальшифі фермани — з рішенням на корсить вигідної їм людини або в обмін на певну грошову суму[10]. У разі виявлення пояснювали це бюрократичною помилкою. Часом для підробок писарі користувалися цілком легально написаними під час роботи чернетками. Тому на схилі імперії, щоб покласти край зловживанням, султан Абдул-Гамід II увів практику підписувати не тільки чистовики, а також чернетки[11].

Покарання у разі виявлення фальшивки задежало від кількох факторів: чи пред'явник сам зробив підробку, чи отримав чиюсь послугу, а також підробка стосувалася особистого чи державного питання. Перше було важливим для розуміння, чи потрібне службове розслідування для виявлення нечистого на руку писаря. А від друого залежала тяжкість покарання. За підробні фермани з державних питань могли скарати на горло, відправити на галери чи відрубати руку. За фермани з особистих питань зазвичай виганяли з роботи[12].

Іраде

ред.

У період танзимату ферман випускався з важливих державних питань імперським секретаріатом, який називався мабейн-і хюмаюн. Крім того, сам термін «ферман» з часом вийшов з ужитку і був замінений на іраде (іраде-і сенійє) — наказ[13]. Перехід від одного документа до іншого відбувався поступово, та можна сказати, що іраде почали використовувати наприкінці періоду правління Махмуда ІІ після 1834 року[14].

 
Книга запитів із ремарками султана Абдул-Гаміда II

Під час свого правління Абдул-Гамід II намагався створити максимально централізований державний апарат і замкнути всі процеси на палаці. Провінційним очільникам надсилали нагадування, що вони мають направляти свої запити до палацу, а не до Баб-і-Алі (уряду). У результаті такого переформатування потік кореспонденції до палацу й кількість запитів, які потребували рішення султана, зростала, через що і кількість секретарів-писарів стрімко виросла від 4 до 35 і працювали вони цілодобово за змінами.

Процес підготовки султанських наказів через велику кількість запитів до палацу також довелося оптимізувати.

Писарі за день обробляли всі запити, які надходили до палацу, нумерували їх записували їхній короткий зміст до спеціального зошита і в кінці дня подавали на розгляд султанові. Той переглядав ці вижимки і позначав навпроти них у зошиті своє рішення. Для цього Падишах використовувув короткі нотатки:

s — sualli — маю запитання щодо запиту;
c — cevaplı — маю окрему думку з цього питанння.
На запити з такими позначками іраде не виписувалися.

m — mucebince — задовольнити запит;
reyli — reyli mucebince — запит задовольнити за суттю, але є деякі деталі. Деталі султан зазвичай пояснював писареві усно.
Запити з такими рішеннями отримували у відповідь схвальне іраде[11].

Обов'язок доставляти іраде покладався на імперських ад'ютантів. Вони отримували іраде в запечатаному печаткою конверті, який мав бути переданий у руки адресатові. Адресат зламував печатку, забирав іраде і віддавав назад конверт із власним підписом на ньому як підтвердження отримання[15].

Ферман Мехмеда IV до Богдана Хмельницького

ред.

Єдиний приклад фермана в Україні зберігається у Кам'янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику. Це факсиміле фермана султана Мехмедa IV до Богдана Хмельницького. Документ понад 1,40 м. завдовжки. Оригінал зберігається в Польщі в Головному архіві давніх актів (AGAD) і датується 1651 роком.

Цей ферман було показано телеканалом 1+1 у програмі «Скарби нації»[18] (2018 рік) з циклу «Україна. Повернення своєї історії». Хоча про нього була надана неправдива інформація. Автори фільму зазначали, що до моменту роботи над програмою його текст залишався загадкою для українських науковців, що не відповідає дійсності.

Переклад цього ферману було здійснено й опубліковано у 1852 році. Київська археографічна комісія за перекладом звернулася до відомого австрійського фахівця з історії Османської імперії Йозефа фон Гаммер-Пургшталя, який також був членом цієї комісії. Його переклад французькою мовою було надруковано разом із польським перекладом грамоти середини XVII ст., виправленим 1789 року королівським перекладачем зі східних мов Антоніо Л. Круттою. Гаммер-Пургшталь датує грамоту груднем 1650 року, як і в польському перекладі. Також у виданні міститься літографія оригіналу документа в натуральному розмірі, яку було виготовлено у Відні під наглядом Гаммера-Пургшталя.[19] Друкували її у два прийоми, аби передати присутні в оригіналі два кольори чорнил — чорний та золотий[20]. Саме це факсиміле і зберігається в Кам'янці-Подільському. Переклад українською опубліковано 2018 року[21].

У літературі

ред.

Володимир Малик у тетралогії «Таємний посол» згадує фірман як наказ османського султана нападати на Україну. У романі це описується в окремій другій книзі «Фірман султана».

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Kütükoğlu M. S. Osmanlı Belgelerinin Dili (Diplomatik). — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 2018.— S. 99. — ISBN 9789751626486.
  2. Nişanyan S. Nişanyan Sözlük: Çağdaş Türkçenin Etimolojisi. — İstanbul: Liber Plus, 2018.— S. 254. — ISBN 978-605-81364-2-7.
  3. а б Kayserilioğlu R. S. Padişahın Anatomisi // NTV Tarih : журнал. — 2010. — № 15. — С. 96. — ISBN 97713087878.
  4. Çağatay N. İslam Hukukunun Ana Hatları ve Osmanlıların Bunun Bazı Kurallarını Değişik Uygulamaları // TTK BELLETEN : журнал. — 1987.— Том 51. № 200. — S. 630—630. — ISBN 9786254284182.
  5. Ahıshalı R. Osmanlı Devlet Teşklâtında Reisülküttablık. — İstanbul: Timaş Akademi, 2023.— S. 81. — ISBN 9786050847376.
  6. Ahıshalı R. Osmanlı Devlet Teşklâtında Reisülküttablık. — İstanbul: Timaş Akademi, 2023.— S. 91—93. — ISBN 9786050847376.
  7. Kütükoğlu M. S. Osmanlı Belgelerinin Dili (Diplomatik). — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 2018.— S. 116—117. — ISBN 9789751626486.
  8. Kütükoğlu M. S. Osmanlı Belgelerinin Dili (Diplomatik). — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 2018.— S. 100. — ISBN 9789751626486.
  9. Kütükoğlu M. S. Osmanlı Belgelerinin Dili (Diplomatik). — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 2018.— S. 100—113. — ISBN 9789751626486.
  10. Ahıshalı R. Osmanlı Devlet Teşklâtında Reisülküttablık. — İstanbul: Timaş Akademi, 2023.— S. 169—172. — ISBN 9786050847376.
  11. а б Akyıldız A. Mabeyn-i Hümayûn. — İstanbul: Timaş Tarih, 2024.— S. 169—172. — ISBN 9786256767089.
  12. Kütükoğlu M. S. Osmanlı Belgelerinin Dili (Diplomatik). — Ankara: Türk Tarih Kurumu, 2018.— S. 123. — ISBN 9789751626486.
  13. Sakaoğlu N. Osmanlı Tarihi Sözlüğü. — İstanbul: Alfa Yayıncılık, 2017.— S. 243. — ISBN 9786051714332.
  14. Akyıldız A. Mabeyn-i Hümayûn. — İstanbul: Timaş Tarih, 2024.— S. 137. — ISBN 9786256767089.
  15. Akyıldız A. Mabeyn-i Hümayûn. — İstanbul: Timaş Tarih, 2024.— S. 335. — ISBN 9786256767089.
  16. Середа О. Г. Османсько-українська дипломатія в документах XVII-XVIII ст. — Київ – Стамбул: НАН України Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського ; Стамбульський університет, 2018.— С. 33. — ISBN 978-966-02-8769-3
  17. Електронна бібліотека «Історична спадщина України» — Переглянуто: 4 липня 2024
  18. Сайт проєкту «Скарби нації» — Переглянуто: 4 липня 2024.
  19. Кравець М., Ченцова В. Султан відповідає козакам: До історії двох грамот Мегмеда IV до Богдана Хмельницького (1650–1651) // Український археографічний щорічник : журнал. — 2018.— Випуск 21/22. — Том 24/25. — С. 398—399. — ISSN 2786-7560.
  20. Підгірна Л. Як козаки з турками товаришували // Історична Правда. — Переглянуто: 5 липня 2024
  21. Середа О. Г. Османсько-українська дипломатія в документах XVII-XVIII ст. — Київ – Стамбул: НАН України Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського ; Стамбульський університет, 2018.— С. 33-38. — ISBN 978-966-02-8769-3.

Джерела

ред.
  • Памятники изданные временною коммисiею для разбора древних актовъ, высочайше учрежденною при Кiевскомъ военномъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернаторъ, том. III, Прибавление. – Киев. 1852.
  • Малик В. К. Фірман султана. — Київ: КМ-Букс, 2016. — 576 с. — ISBN 978-617-7409-59-4.