Відкрити головне меню

Філі́пп Жаккотте́ (фр. Philippe Jaccottet, нар. 30 червня 1925) — швейцарський франкомовний поет, літературний критик та перекладач.

Філіпп Жаккотте
Philippe Jaccottet
Philippe Jaccottet (1991) by Erling Mandelmann - 3.jpg
Філіп Жаккотте, фотографія Ерлінга Мандельманна, 1991 р.
Народився 30 червня 1925(1925-06-30) (94 роки)
Мудон, кантон Во, Швейцарія
Громадянство Швейцарія Швейцарія
Діяльність поет, есеїст, перекладач
Alma mater Лозанський університет
Мова творів французька
Жанр вірші, есеї
Членство Німецька академія мови і поезії, Баварська академія витончених мистецтв[d] і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertés[d]
Премії Велика премія Французької академії за поезію (1992), Велика національна премія поезії (1995), Ґонкурівська премія з поезії (2003)

Commons-logo.svg  CMNS: Філіпп Жаккотте на Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Філіпп Жаккотте народився 30 червня 1925 року в Мудоні (Во, Швейцарія). У 1933 році його родина переїхала до Лозанни, де він вступив до гімназії, а згодом до Лозаннського університету. Першу збірку віршів написав у п'ятнадцять років. Коли йому виповнилося шістнадцять, на врученні премії Рамбера 27 червня 1941 року познайомився з швейцарським поетом Гюставом Ру, з яким вів листування з 1942 по 1976 рр. Протягом навчання в Лозанні Жакотте почав друкуватися у періодичних виданнях, зокрема в цей період з'явилася його перша п'єса «Персиваль» (1945) та вірші «Елегія» (1943–1944), «Тіням» (1944) та «Ірис» (1945). Його першу збірку було надруковано у травні 1945 року, але Жаккотте знищив наклад. У червні 1946 року отримує диплом бакалавра, того ж року, під час подорожі до Італії, знайомиться з італійським поетом Джузеппе Унгаретті, якого починає перекладати у 1948 році.

Восени 1946 року на запрошення швейцарського видавця Анрі-Луїса Мермо, з яким він познайомився в 1944 році у Лозанні, Жаккотте переїжджає до Парижу, де працює над перекладами, зокрема «Смерті в Венеції» Томаса Манна, та пише статті та рецензії. Саме в Парижі Жаккотте знайомиться з новим поколінням французьких поетів — Івом Бонфуа, Жаком Дюпеном, Андре дю Буше, Франсісом Понжем, та поступово починає знаходити свій власний голос: «Філіпп Жаккотте, що, як нам здається, не дозволяє собі замінювати власне слово якимось іншим голосом, не піддається спокусі вдаватись до драматургії, до поліфонічної вигадливості; тим більше він не відступиться від вірша, замінивши його на якесь незалежне життя на безлюдному обрії безосібної мови».[1]

Після одруження з художницею Анн-Марі Еслер у 1953 році Жаккотте переїжджає до міста Гриньян на півдні Франції. Того ж року в видавництві Ґаллімар виходить з друку його збірка «Пугач» (фр. L'Effraie), яку він вважає своїм справжнім літературним дебютом. У 1954 році народжується син Жаккотте Антуан, а у 1960 році — донька Марі. 29 червня 1956 року Жаккотте отримує премію Рамбера. Протягом 1960-х років Жаккотте працює над перекладами Фрідріха Гельдерліна та Джузеппе Унгаретті. У 1968 році у видавництві Ґаллімар виходить з друку його монографія про Гюстава Ру. У 1974 році помирають матір та вітчим Жаккотте. В цей же період він знайомиться з поетом П'єром Анрі Журданом.

НагородиРедагувати

Вибрані твориРедагувати

  • 1947 Реквієм (фр. Requiem)
  • 1953 Пугач (фр. L'Effraie)
  • 1956 Елементи одного сновидіння (фр. Éléments d'un songe)
  • 1958 Невіглас (фр. L'Ignorant)
  • 1963 Пора сівби (фр. La Semaison)
  • 1969 Уроки (фр. Leçons)
  • 1970 Краєвиди з відсутніми фігурами (фр. Paysages avec figures absentes)
  • 1988 Прогулянка під деревами (фр. La promenade sous les arbres)

Переклади українськоюРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Жан Старобінські. Говорити голосом дня // Жаккотте, Ф. Поезія 1946–1967. — Київ: Юніверс, 2003. — с. 7.