Філідор рископерий
| Філідор рископерий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Automolus subulatus (Spix, 1824) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Sphenura subulata Hyloctistes subulatus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Філідо́р рископерий[2] (Automolus subulatus) — вид горобцеподібних птахів родини горнерових (Furnariidae). Мешкає в Амазонії. Раніше вважався єдиним представником монотипового роду Рископерий філідор (Hyloctistes), однак за результатами молекулярно-генетичного дослідження був переведений до роду Філідор-лісовик (Automolus)[3][4].
Опис ред.
Довжина птаха становить 17-18 см, вага 24-32 г. Верхня частина тіла оливково-коричневе, тім'я дещо темніше. Тім'я, шия і спина поцятковані охристими плямами. Крила і хвіст рудуваті. Горло світло-охристе, нижня частина тіла тьмяно-бурувата, груди поцятковані жовтуватими плямами.
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[5]
- A. s. lemae (Phelps & Phelps Jr, 1960) — південна і південно-східна Венесуела (Амасонас, Болівар);
- A. s. subulatus (Spix, 1824) — південно-східна Колумбія (на південь від Мети і Ваупесу), схід Еквадору і Перу, бразильська Амазонія і північна Болівія.
Бурочеревий філідор раніше вважався конспецифічним з рископерим філідором.
Поширення і екологія ред.
Рископері філідори мешкають у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії і Бразилії. Вони живуть в підліску заболочених тропічних лісів, у вологих рівнинних і гірських тропічних лісах. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті до 1700 м над рівнем моря, переважно на висоті до 1300 м над рівнем моря. Часто приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться безхребетними. Гніздяться в норах[6].
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Automolus subulatus.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Claramunt, Santiago; Derryberry, Elizabeth P.; Cadena, Carlos Daniel; Cuervo, Andrés M.; Sanín, Camilo; Brumfield, Robb T. (2013). Phylogeny and classification of Automolus foliage-gleaners and allies (Furnariidae). The Condor. 115 (2): 375—385. doi:10.1525/cond.2013.110198.
- ↑ J. van Remsen. Revisar la clasificación de Automolus y parientes; Propuesta (601). — 2013.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Ovenbirds, woodcreepers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 26 лютого 2022.
- ↑ Conejo-Barboza, Karla; Sánchez, César; Sandoval, Luis; Greeney, Harold F. (2020). Nest design and parental care of Striped Woodhaunter Automolus subulatus. Bulletin of the British Ornithologists' Club. 140 (4): 468-476. doi:10.25226/bboc.v140i4.2020.a10.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |