Філь Євген Васильович

український громадсько-політичний діяч, підприємець, меценат

Євге́н Васи́льович Філь (псевдо Афганець; нар. 27 серпня 1960, с. Росохуватець, Україна) — український громадсько-політичний діяч, підприємець, краєзнавець, журналіст, меценат. Учасник бойових дій у Афганістані (1980—1981); бойові нагороди. Член НСЖУ (2012), Спілки офіцерів України (1998), НТШ (2018).

Євген Васильович Філь
Fil-Yevhen-Vasylyovych-09082775.jpg
Народився 27 серпня 1960(1960-08-27) (62 роки)
с. Росохуватець, Підволочиський район, Тернопільська область, Українська РСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання Тернопіль
Діяльність громадський активіст
Відомий завдяки громадсько-політичний діяч, підприємець, меценат
Alma mater ТАНГ
Військове звання полковник
Головував Всеукраїнська організація «Тризуб» ім. С. Бандери (1999—2005)
У шлюбі з Лариса
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Frankoprize-small.png

ЖиттєписРедагувати

 
Євген Філь (тримає прапор) у день посвячення символічної могили Борцям за волю України в Смиківцях Тернопільського району, 1992 рік

Євген Філь народився 27 серпня 1960 року в селі Росохуватець Підволочиського району Тернопільської області, нині Тернопільського району, Україна. У 1978 р. закінчив Тернопільське профтехучилище №8, нині Тернопільське вище професійне училище сфери послуг та туризму.

Працював на Тернопільському заводі "Ремпобуттехніка" (1978--1979).

У Збройні Сили СРСР призваний навесні 1979 року. Військовій справі навчався в Бердичеві, де отримав звання сержанта, командира відділення. У січні 1980 — переведений на службу до Афганістану командиром відділення взводу артилерійської розвідки у 180 мотопіхотного полку. 23 лютого потрапив у перший бій у Кабулі.

Працював на РМК "Хлібооб'єднання" у Тернополі (1981 -- 1991), головою профкому Тернопільського виробничо-торговельного об'єднання хлібопекарної промисловості (1991--1997).

Один з ініціаторів створення Національної гвардії в Тернополі (1991—1992). У 2004 році закінчив Тернопільську академію народного господарства (нині Тернопільський національний економічний університет). Член Української Гельсінської спілки (1989).

 
Євген Філь виступає на урочинах 20-річчя «Тризубу»

Від 1994 — член, 1999—2005 — голова Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С. Бандери (полковник); за створення та керівництво «Тризубом» заарештований 1997, засуджений 1998 на 1,5 р. умовно. У 1999 Верховний суд України зняв усі звинувачення та закрив справу.

Брав участь у парламентських виборах 1998 року в одномандатному окрузі № 165 від Української консервативної республіканської партії, набравши 12,27 % голосів.

Від 2003 -- 2013 — приватний підприємець, займався виготовленням значків, вимпелів, хоругв, прапорів, вишивано, поліграфічної продукції тощо) з українською символікою під гаслом «Свій до свого по своє», яку реалізовував у власній крамниці в Тернополі. Співініціатор виготовлення найдовшого прапора України (9500 м), який зареєстрований у Книзі рекордів України (2010). Помічник-консультатнт народних депутатів України Богдана Бойка (2002--2004), Юрія Сиротюка (2012--2014), Дмитра Яроша (2018 -- 2019). Від 2019 -- директор КУ ТОР "Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини".

У 2013 р. виступив ініціатором і одним з організаторів виготовлення Міжнародного вишитого рушника "Цвіт вишиванки" (вишиваються 26 узорів із усіх областей та м. Київ, а також 26 узорів, що поширені у країнах, де компактно проживає українська діаспора).

Фінансово допомагає місцевим молодіжним організаціям і авторам у виданні книг патріотичної тематики.

Учасник Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції гідності. Від 2007 — голова виконкому Координаційної ради «Українська справа», що забезпечує взаємодію національно-демократичних сил Тернопільської області.

Ініціатор і співорганізатор Всеукраїнського фестивалю національної вишивки та костюма «Цвіт вишиванки» (2007—2014, м. Тернопіль), голова Благодійного фонду "Цвіт вишиванки" (2012).

З початку російсько-української війни допомагав українським захисникам (2014 -- 2019)[1]. Від квітня 2022 добровільно мобілізувався в ЗСУ.

ДоробокРедагувати

Автор понад 150 публіцистичних статей, упорядник і співавтор книг.

КнигиРедагувати

  • «У. В. О.» (2007, упорядник),
  • «Герої Крут — герої України» (2008, упорядник),
  • «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь» (2014, співавтор (з Миколою Ротманом і Олександром Гуцаловим).
  • "Крим: за нашу і вашу свободу!" (2016).
  • "Тернопільщина -- визначні постатті національно-визвольного руху" (2018, співупорядник).
  • "Чортківська офензива. Дух, що тіло рве до бою" (2019, співупорядник).
  • Євген Поважний -- легенда "Тризуба" (2020, упорядник).
  • "Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини. Фотоальбом" (2020, ініціатор).

ГазетиРедагувати

  • "Бандерівець" (2001)
  • «Цвіт вишиванки» (2009—2014, інформаційний вісник).
  • "Дія добровольців" (від 2017)
  • "Інформаційний бюлетень Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини" (від 2021).

Премії.Редагувати

  • Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері» (за книгу «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь»),
  • Тернопільська обласна премія імені Ярослава Стецька (2015) — за книгу «Тарас Шевченко у пам'яті поколінь» (у співавторстві).одяка ОУН та Світового Ювілейного комітету з відзначення року С. Бандери (2010),
  • Подяка ОУН та Світового Ювілейного комітету з відзначення року С. Бандери (2010).
  • Орден "За заслуги ІІІ ступеня" (2020).
  • Медаль "За жертовність і любов до України" Православної церкви України (2020).
  • Ювілейна відзнака Івано-Франківської обласної ради "130 років Євгену Коновальцю" (2021).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати