Вікіпедія

Формула-1 — Гран-прі Німеччини 1969

Гран-прі Німеччини 1969
нім. XXXI Grosser Preis von Deutschland
7-й з 11 етапів сезону 1969/ Гонка №№180
← 6. Велика Британія • 8. Італія →
Дата 3 серпня 1969 року
Місце Німеччина Німеччина
Траса Нюрбургринг
Довжина кола 22,835 км
Дистанція 319,690 км (14 кіл)
Погода Сонячно, тепло, сухо
Поул
9:04,0 Бельгія Жакі Ікс Бребгем-Форд
Найшвидше коло
9:36,0
(8 коло) 		Бельгія Жакі Ікс Бребгем-Форд
Подіум
Переможець Бельгія Жакі Ікс Бребгем-Форд
2 місце Велика Британія Джекі Стюарт Матра-Форд
3 місце Нова Зеландія Брюс Макларен Макларен-Форд
1968 ←  Гран-прі Німеччини 1969  → 1970

Гран-прі Німеччини 1969 року — сьомий етап чемпіонату світу 1969 року з автоперегонів у класі Формула-1, який відбувся 3 серпня на трасі Нюрбургринг. У гонці спільно брали участь автомобілі Формули-1 та Формули-2.

На денному п'ятничному тренуванні загинув Герхард Міттер. Четверо гонщиків після цього відмовилися брати участь у гран-прі.

Жакі Ікс, здобувши поул, виборов другу перемогу в кар'єрі та показав своє перше найшвидше коло.[1]

Передумови гран-прі

ред.

Склад учасників залишався тим самим, як і на Сільверстоуні двома тижнями раніше, за винятком відсутності команди Феррарі у повному складі та Джека Бребгема, який зламав кісточку. Австралієць був присутній у паддоку на милицях і планував повернутися до кабіни наступного гран-прі.[2]

 
Андретті на Lotus 63

До складу пілотів приєднався Маріо Андретті на заміну Джона Майлза у команді Лотус. Він мав пілотувати експериментальний повнопривідний Lotus 63,[3] на якому категорично відмовилися виступати Йохен Ріндт і Ґрем Хілл. Останній навіть назвав автівку «Смертельною пасткою» (англ. «Deathtrap»).

Джекі Стюарт прибув до Нюрбургрингу абсолютним лідером чемпіонату. На його рахунку вже було п'ять перемог у сезоні. За умови першого місця в Німеччині та набору найближчим переслідувачем у заліку, Брюсом Маклареном, не більше, ніж одного балу, він ставав чемпіоном на цьому етапі.[1]

У зв'язку з невеликою кількістю учасників, організатори гран-прі Німеччини вирішили влаштувати об'єднані перегони для гоночних автомобілів Формули-1 та Формули-2, як це практикувалося кількома роками раніше.[3] Гонщикам Формули-2 при цьому очки не зараховувалися.[4]

Заявлені учасники

ред.

Формула-1

ред.
Команда № Пілот Шасі Двигун Шини
  Gold Leaf Team Lotus 1   Ґрем Хілл Lotus 49B Ford Cosworth DFV 3.0 V8 F
2   Йохен Ріндт
3   Маріо Андретті Lotus 63
  Brabham Racing Organisation 6   Жакі Ікс Brabham BT26A G
  Matra International (Tyrrell) 7T   Джекі Стюарт Matra MS841 D
7 Matra MS80
8   Жан-П'єр Бельтуаз
  Bruce McLaren Motor Racing 9   Денні Гальм McLaren M7A G
10   Брюс Макларен McLaren M7C
  Rob Walker Racing Team 11   Йо Зіфферт Lotus 49B F
  Antique Automobiles 12   Вік Елфорд McLaren M7B G
  Owen Racing Organisation 14   Джон Сертіс BRM P139 BRM P142 3.0 V12 D
15   Джекі Олівер BRM P138
  Ecurie Bonnier 16   Йо Бонніер Lotus 49B Ford Cosworth DFV 3.0 V8 F
  Frank Williams Racing Cars 17   Пірс Кураж Brabham BT26A D

1 Джекі Стюарт пілотував Matra MS84 лише на вільних заїздах.

Формула-2

ред.
Команда № Пілот Шасі Двигун Шини
  Ahrens Racing Team 20   Курт Аренс Brabham BT30 Ford Cosworth FVA 1.6 L4 D
  Roy Winkelmann Racing 21   Ганс Геррманн Lotus 59B F
22   Рольф Штоммелен
  BMW AG München 23   Г'юберт Гане BMW F269 BMW M12/1 1.6 L4 D
24   Герхард Міттер
25   Дітер Квестер
  Matra Sports 26   Анрі Пескароло Matra MS7 Ford Cosworth FVA 1.6 L4 D
27   Джонні Серво-Гавен
  Tecno Racing Team 28   Франсуа Север Tecno TF69 D
  Frank Williams Racing Cars 29   Річард Еттвуд Brabham BT30 D
  Squadra Tartaruga 30   Ксав'є Перро Brabham BT23C F
  Felday Engineering Ltd. 31   Пітер Ветсбері Brabham BT30 F

Вільні заїзди

ред.
 
Джекі Стюарт за кермом Матра MS84

Погода протягом майже всього вікенда стояла суха, сонячна та спекотна. Гонщики почали заїзди у доброму настрої, намагаючись показати найкращий результат.

Ранкове тренування у п'ятницю пройшло спокійно, за винятком того, що Андретті проїхав лише кілька миль на повнопривідному Lotus до поламки розподільного вала, а Зіфферт переплутав час початку і прибув якраз перед закінченням, через що не показав швидкого кола.[2]

Під час денного п'ятничного тренування Ікс, Зіфферт, Стюарт, Ріндт і Макларен подолали 8-хвилинний бар'єр проходження кола. Серво-Гавен набагато випередив інших гонщиків Формули-2 і показував швидкість майже таку, як Сертіс на BRM. Практика Олівера була недовгою, оскільки паливна система на другому BRM вийшла з ладу.[2]

 
Герхард Міттер

Герхард Міттер потрапив у летальну аварію між Flugplatz та Schwedenkreuz. Ймовірно, це відбулося через несправність передньої підвіски. За словами очевидців, у його BMW 269 відірвалося колесо, і німець нічого не міг зробити.[5] Коли стюарди приспіли на допомогу, Міттер був уже мертвий: шия була зламана основою шолома.[1] Г'юберт Гане, Дітер Квестер і Ганс Германн відмовилися після цього від участі у перегонах.

На суботніх заїздах Ікс покращив свій час до 7 хвилин 42,1 секунди, у той час як Стюарт відповів результатом у 7 хвилин 42,4 секунди. Андретті покращив своє коло з 8 хвилин 58 секунд до 8 хвилин 15 секунд, після чого на боліді зламався ще один розподільний вал, і вже другий двигун Cosworth вийшов з ладу. Боннієр, який не виступав у п'ятницю, очікуючи доставку авто, нарешті отримав свій Lotus 49B, втім, йому було так тісно в кабіні, що він не міг зігнути праву руку, аби керувати важелем перемикання передач, і мав справлятися лівою.[2]

Джекі Стюарт на тренуваннях пілотував повнопривідну Матра MS84, але зауважив, що вона нервово веде себе у поворотах, і у кваліфікації виступав на своїй звичайній МS80.[6] Жакі Ікс, залишившись єдиним представником команди Бребгем, мав на вибір BT26-3 і BT26-4 і, зрештою, віддав перевагу новішому.[2] Джон Сертіс вирішив, що його BRM P139 надто небезпечна через проблеми з підвіскою для даної траси, і також не брав участі у гран-прі.

Незважаючи на короткочасний дощ після тренувань, чудова погода зберігалася протягом усієї неділі, і, за приблизними оцінками, 350 000 глядачів відвідали Нюрбургринг, аби подивитись перегони.[2]

Кваліфікація

ред.
Поз № Пілот Команда Час Проміжок
1 6   Жакі Ікс Бребгем-Форд 7:42.1 —
2 7   Джекі Стюарт Матра-Форд 7:42.4 +0.3
3 2   Йохен Ріндт Лотус-Форд 7:48.0 +5.9
4 11   Йо Зіфферт Лотус-Форд 7:50.3 +8.2
5 9   Денні Гальм Макларен-Форд 7:52.8 +10.7
6 12   Вік Елфорд Макларен-Форд 7:54.8 +12.7
7 17   Пірс Кураж Бребгем-Форд 7:56.1 +14.0
8 10   Брюс Макларен Макларен-Форд 7:56.5 +14.4
9 1   Ґрем Хілл Лотус-Форд 7:57.0 +14.9
10 8   Жан-П'єр Бельтуаз Матра-Форд 8:00.3 +18.2
11 27   Джонні Серво-Гавен Матра-Форд 8:11.1 +29.0
12 14   Джон Сертіс БРМ 8:12.1 +30.0
13 28   Франсуа Север Техно-Форд 8:13.9 +31.8
14 26   Анрі Пескароло Матра-Форд 8:14.8 +32.7
15 3   Маріо Андретті Лотус-Форд 8:12.1 +30.0
16 15   Джекі Олівер БРМ-Форд 8:16.2 +34.1
17 23   Г'юберт Гане БМВ 8:19.5 +37.4
18 31   Пітер Ветсбері Бребгем-Форд 8:20.0 +37.9
19 20   Курт Аренс Бребгем-Форд 8:23.2 +41.1
20 29   Річард Еттвуд Бребгем-Форд 8:24.6 +42.5
21 25   Дітер Квестер БМВ 8:26.8 +44.7
22 22   Рольф Штоммелен Лотус-Форд 8:28.1 +46.0
23 16   Йо Бонніер Лотус-Форд 8:35.0 +52.9
24 30   Ксав'є Перро Бребгем-Форд 8:35.4 +53.3
25 24   Герхард Міттер БМВ 8:36.5 +54.4
26 21   Ганс Геррманн Лотус-Форд 8:50.3 +1:08.2

Хід перегонів

ред.
 
Ґрем Хілл на трасі

Жакі Ікс, маючи поул, пропустив момент старту і після кількох поворотів опинився на четвертій позиції. У лідери вийшов Стюарт, відразу за яким трималися Зіфферт та Ріндт. Маріо Андретті, намагаючись впоратися зі своїм повнопривідним болідом, розбив його, не проїхавши і кількох кілометрів дистанції. На його відламане колесо відразу наїхав Вік Елфорд. Вилітаючи з траси, його McLaren кілька разів перекинувся. Андретті допоміг Елфорду залишити розбиту автівку, а заразом і надав першу медичну допомогу, оскільки рука британця виявилася зламаною в трьох місцях. На другому колі Кураж надто круто звернув на спуск, і його Brabham опинився в кюветі. Боннієр після чотирьох кіл заїхав у бокси з бензобаком, що почав протікати.[2]

У лідируючій групі Жакі Ікс поступово скорочував відставання від Стюарта. Спершу він обігнав Ріндта, який мав проблеми із запалюванням, через що той за кілька кіл і зійшов. Зіфферт також недовго чинив опір натиску бельгійця. Після цього двох лідерів чемпіонату поділяли лише 9 секунд, на ліквідацію яких в Ікса пішло ще кілька кіл. На сьомому — він випередив і шотландця. Втім, з шостого кола Стюарт мав проблеми з коробкою передач: перехід на підвищені передачі доводилося дублювати, оскільки механізм не завжди спрацьовував правильно. Однак, ще протягом двох кіл шотландець тримався за Іксом, не пресингуючи, але залишаючись у дзеркалах бельгійця, і очікуючи на його помилку. Втім, цього не сталося, і на десятому колі Matra сповільнилася майже на десять секунд. Ріндт заїхав у бокси після дев'яти кіл, скаржачись, що його двигун глухне, але його повернули на трасу, проте на наступному колі зійшов остаточно. У Гальма вийшла з ладу коробка передач, яка видавала шум і міцно блокувалася, навіть у той час, коли механіки відкочували болід.[2]

 
Пілотує Брюс Макларен

Після повернення лідерства Ікс очолював пелетон до самого фінішу і здобув свою першу перемогу для команди Бребгем. Стюарт, відставши на хвилину, приїхав до фінішу другим. Зіфферт впевнено йшов третім, коли на тринадцятому колі, неподалік Карусселя, його підвіска зламалася, і він, залишившись неушкодженим, з'їхав з траси. Третім несподівано став Брюс МакЛарен, четвертим – Ґрем Хілл. Загалом, з пілотів, які виступали на машинах Формули-1, дісталися тільки ці четверо. При цьому з восьми пілотів Формули-2 достроково зійшли лише двоє. Першим у своєму класі став француз Анрі Пескароло, який фінішував п'ятим у загальному заліку. Штоммелен, Еттвуд та Аренс боролися за друге місце. На останньому відрізку з-під Lotus 59B вирвалося полум'я, від чого Штоммелен не зупинився, а продовжив їхати до фініша, де, як він знав, мав бути начальник пожежної охорони. Полум'я швидко загасили, і, хоча цей інцидент позбавив німця другого місця, він не отримав жодних опіків.[2] Другим і третім стали Річард Еттвуд, який виступав за команду Френка Вільямса, та Курт Аренс на особистому Brabham BT30.[6]

Результати

ред.
Пілот Команда Кіл Час Старт Очок
1   Жакі Ікс Бребгем-Форд 14 1:49:55,4 1 9
2   Джекі Стюарт Матра-Форд 2 +57,7 4 6
3   Брюс Макларен Макларен-Форд 14 +3:21,6 8 4
4   Ґрем Хілл Лотус-Форд 14 +3:58,8 9 3
5   Анрі Пескароло Матра-Форд 14 +7:11,0 17
6   Річард Еттвуд Бребгем-Форд 13 +1 коло 20
7   Курт Аренс Бребгем-Форд 13 +1 коло 19
8   Рольф Штоммелен Лотус-Форд 13 +1 коло 21
9   Пітер Ветсбері Бребгем-Форд 13 +1 коло 18
10   Ксав'є Перро Бребгем-Форд 13 +1 коло 22
11   Йо Зіфферт Лотус-Форд 12 підвіска 4 2
12   Жан-П'єр Бельтуаз Матра-Форд 12 підвіска 10 1
Схід   Денні Гальм Макларен-Форд 11 трансмісія 5
Схід   Джекі Олівер БРМ-Форд 13 витік палива 20
Схід   Йохен Ріндт Лотус-Форд 10 запалювання 3
Схід   Франсуа Север Техно-Форд 9 шестерня приводу 16
Схід   Джонні Серво-Гавен Матра-Форд 6 двигун 15
Схід   Йо Бонніер Лотус-Форд 4 витік палива 14
Схід   Пірс Кураж Бребгем-Форд 1 аварія 7
Схід   Вік Елфорд Макларен-Форд 0 аварія 6
Схід   Маріо Андретті Лотус-Форд 0 аварія 12
Відм   Джон Сертіс БРМ проблеми з підвіскою/відмова 11
Відм   Г'юберт Гане БМВ відмова 23
Відм   Дітер Квестер БМВ відмова 24
Відм   Ганс Геррманн Лотус-Форд відмова 26
НС   Герхард Міттер БМВ летальна аварія 25

Кола лідирування

ред.

Галерея пілотів

ред.

Положення в чемпіонаті після Гран-прі

ред.
Особистий залік
Поз Пілот Очки
1   Джекі Стюарт 51
2   Жакі Ікс 22
3   Брюс Макларен 21
4   Ґрем Хілл 19
5   Йо Зіфферт 15
Кубок конструкторів
Поз Конструктор Очки
1   Матра-Форд 51
2   Бребгем-Форд 28
3   Лотус-Форд 28
4   Макларен-Форд 24 (26)
5   Феррарі 4
  • Примітка: Тільки 5 позицій включені в обидві таблиці.

Наслідки

ред.
  • Джекі Стюарт і кілька інших учасників виступили за убезпечення траси. Автомобільний клуб Німеччини обіцяв покращення на 1970 рік, і наступне гран-прі відбулося на Гоккенгаймі. Оновлений Нюрбургринг відкрили в сезоні 1971 року.[1]
  • Німецький автогонщик Удо Шютц, який у червні 1969 року потрапив у аварію на 24 годинах Ле-Мана, після смерті у серпні на трасі Міттера остаточно вирішив назавжди залишити перегони.[5]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Гран-прі Німеччини 1969 на Statsf1.com. [1] (фр.)
  2. ↑ а б в г д е ж и к Стаття Деніс Дженкінсон у журналі «Motor Sport». [2] (англ.)
  3. ↑ а б Гран-прі Німеччини 1969 року на Grandprix.com. [3] (англ.)
  4. ↑ Гран-прі Німеччини на Racing-statistics.com. [4] (нім.) (англ.)
  5. ↑ а б Герхард Міттер. [5] (англ.)
  6. ↑ а б Гран-прі Німеччини 1969. [6] (рос.)

Посилання

ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Формула-1 — Гран-прі Німеччини 1969
Попередня гонка:
Гран-прі Великої Британії 1969 року 		FIA Формула-1 Чемпіонат Світу
Сезон 1969 		Наступна гонка:
Гран-прі Італії 1969 року
Попередня гонка:
Гран-прі Німеччини 1968 		Гран-прі Німеччини Наступна гонка:
Гран-прі Німеччини 1970
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Формула-1_—_Гран-прі_Німеччини_1969&oldid=42424258