Відкрити головне меню

Васи́ль Іва́нович Фольва́рочний (нар. 30 січня 1941, Нападівка, нині Україна) — український поет, прозаїк і драматург. Член НСПУ (1969), член НСТДУ (1973). Заслужений діяч мистецтв України (2001). Депутат Чернівецької обласної ради (1990). Чоловік письменниці Тетяни Пишнюк.

Василь Іванович Фольварочний
В.Фольварочний - 75.JPG
Василь Іванович Фольварочний
Народився 30 січня 1941(1941-01-30) (78 років)
Нападівка, Лановецький район, Тернопільська область, Українська РСР
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів українська
Роки активності 1962 — донині
Жанр проза
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч мистецтв України
Премії
Золотий письменник України
літературно-мистецькі премії імені Дмитра Загула, імені Сидора Воробкевича, імені Братів Богдана та Левка Лепких, премія Фундації родини Воскобійників (США)

Василь Іванович Фольварочний у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Василь Іванович Фольварочний народився 30 січня 1941 в селі Нападівці, нині Лановецького району Тернопільської області.

Навчався у Чернівецькому університеті (від 1958, нині національний університет), закінчив Львівський університет (1963).

Працював учителем; журналіст у редакціях газет Буковини і Житомирщини, завідувач літературною частиною Житомирського обласного музично-драматичного театру. В м. Чернівцях: заступник начальника обласного управління культури, заступник голови облвиконкому (1990), заступник голови ОДА (1991—1993), заступник директора Науково-дослідного центру буковинознавства при Чернівецькому університеті (1993—1997).

Від 1974 — секретар, 1976—1990 — відповідальний секретар Чернівецького осередку НСПУ. Голова обласної організації Конгресу української інтелігенції (1997—2001). Від жовтня 2003 — 1-й заступник голови Київської організації, 2003 — голова об'єднання драматургів НСПУ. 2002—2006 — директор Будинку письменників НСПУ. Від травня 2008 — 1-й заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка.

Громадська діяльністьРедагувати

Член ради, заступник голови Громадської організації Земляцтво буковинців у м. Києві «Буковина», заступник Голови ради Київської організації Національної спілки письменників України, Голова творчого об'єднання драматургів та кінодраматургів, очільник столичного Клубу бібліотекарів.

ТворчістьРедагувати

Друкувати літературну творчість почав 1960 року.

На творчому вечері з нагоди 70-річчя письменник презентував дві свої книги — історичну «Хрещеники Сталіна» та біографічну «Зорі отчого краю»[1]. З нагоди 75-річчя Буковинське земляцтво поздоровило Василя Івановича з ювілеєм з присвятою на вірші Володимира Мельникова.

У 2010 — прем'єра вистави у народному театрі «Дивосвіт» (Тернопільська ЗОШ № 22).

ДоробокРедагувати

  • збірки поезій:
    • «Тривога» (1966),
    • «Ростуть сини» (1967),
    • «Досвіток» (1968),
    • «Уроки вірності» (1975),
    • «Течія» (1982),
    • «Родовід» (1992),
    • «Поезії» (2000),
    • «Соняшник на балконі» (2005);
  • документальні повісті:
    • «Сонце в зернині» (1972),
    • «Цілющі джерела» (1975),
    • «Під зорями братерства» (1975),
    • «Земля Жижиянових правнуків» (1980);
  • п'єси:
    • «Складна гама» (1968),
    • «Друге цвітіння» (1969),
    • «Екзамен на зрілість» («Жива вода»; 1974),
    • «Не проспати роси» (1976),
    • «Вода з отчої криниці» (1978; 1983 поставлена у Тернопільському обласному музично-драматичному театрі)
    • «Травнева музика» (1979),
    • «І прийде день» (1988),
    • «Світлиця для прийдешнього» (1988),
    • «Дитячі забави» (1988),
    • «Богдан» (2003),
    • «Петлюра» (2005),
    • «Доки море перелечу» (2005),
    • «Пастка» (2006);
  • збірники п'єс:
    • драма «Спокуса» (2000),
    • комедії «Пересолений мед» (2000);
  • романи:
    • «Сказ» (2004),
    • «Обірвані струни» (2004),
    • «Чорний бумер» (2006),
    • «Симон Петлюра» — т. 1, 2, 3, 4,
    • «Хрещеники Сталіна»,
    • «Розчахнута душа»,
    • «На висотах орлиного лету», присвячений Дмитру Гнатюку (презентація роману відбулася 16 листопада 2015 року в Національній музичній академії).

НагородиРедагувати

ордени та медалі:

почесні відзнаки:

  • «Знак пошани» (1986),
  • «Будівничий України» (2001).

премії:

стипендії:

  • Дворічна державна стипендія (2017)[7]

ПриміткиРедагувати

  1. «Зорі отчого краю»: Фольварочний — Цибуху[недоступне посилання з липень 2019]
  2. Указ Президента України від 25 січня 2001 року № 49/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  3. Указ Президента України від 23 березня 2006 року № 254/2006 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. Указ Президента України від 20 січня 2010 року № 53/2010 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. Указ Президента України від 22 серпня 2016 року № 338/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України»
  6. Відомі лауреати премії ім. Братів Лепких за 2016 рік / б. а. // Номер один. — 2016. — 25 грудня.
  7. Указ Президента України від 28 березня 2017 року № 85/2017 «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва»

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати