Фелінонімія (від лат. felis — кішка і від грец. ὄνομα — ім'я, назва) — наука, що вивчає назви котів (кішок), їхнє походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан тощо. Фелінонімія є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику двох наук і використовує дані з двох областей знань цих наук: фелінології та лінгвістики.

Фелінонімія (інакше феліноніміка, фелінонімікон) — галузь ономастики, розділу зоонімії, що вивчає феліноніми (клички котів)[1].

Предмет феліноніміїРедагувати

У широкому значенні:

  • походження кличок;
  • розвиток кличок у діахронії та синхронії;
  • сучасний стан;
  • соціальний характер;
  • інтернаціональний характер;
  • національний колорит.

У вузькому значенні:

  • особливість утворення фелінонімів;
  • номінативні процеси у сфері кличок котів: мотиви, способи та принципи номінації;
  • шляхи переходу інших підкласів зоонімії у фелінонімію і навпаки[2].

Розвиток феліноніміїРедагувати

Початком формування окремої галузі, яка розпочинає активно займатися вивченням домашніх котів, можна назвати середину XIX ст., коли створюються чисельні клуби любителів котів, зокрема перший з таких клубів «National Cat Club» був створений у Великій Британії в липні 1887 року. Після утвердження науки фелінології, з середині ХХ ст. виникає потреба у вирішенні низки важливих питань: генетики, анатомії, фізіології, розведенні та догляді за домашніми улюбленцями. Як зазначають автори книги «Генетика кошки» П.М. Бородін, О.О. Рувінський, першою зареєстрованою кличкою в Племенній книзі кішки була Красуня Бредфорда[3].

По всій Західній Європі створюються численні фелінологічні клуби. Виникає потреба у називанні котів і кішок. Фелінонімія починає виокремлюватися як окрема галузь ономастики вже на початку ХХІ століття. До цього в наукових працях на позначення кличок котів і кішок часто вживався загальний видовий термін «зоонім». Але ще з 1960-х років почалося фрагментарне наукове дослідження українських фелінонімів. У працях відомих українських мовознавців, таких як Павла Чучки, Юрія Карпенка, Михайла Сюська — вперше згадуються клички котів і кішок, інколи трапляється термін «фелінонім».

Традиційні українські клички котиків (самець)Редагувати

  • Ко́цький, Му́рчик, Гультя́й, Левко́, Мазу́н, Ру́дик, Сipи́й, Си́вий Снiжо́к, Малю́к

Традиційні українські клички кицьок (самиця)Редагувати

  • Ко́цька, Ма́ня, Ма́нька, Ли́пка, Ли́са, Ряба́, Си́ва

ПриміткиРедагувати

  1. Абрамов Р. А. До проблеми фелінонімії як окремого підкласу ономастики / Р. А. Абрамов // Dialog der Sprachen, Dialog der Kulturen. Die Ukraine aus globaler Sicht: III. Internationale Konferenz der Ukrainistik. — München, 2013. — С. 18
  2. Абрамов Р. А. Міжонімна омонімія (омонімія власних назв) в сучасній українській мові / Р. А. Абрамов // Наукові записки. Серія “Філологічна”. — Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”. — Вип. 34. — 2013. — С. 12-14.
  3. Генетика кошки / под ред. П. М. Бородина и А. Н. Рувинского. — Новосибирск, Наука, 1993.

ЛітератураРедагувати

  • Slowianska onomastyka : Encyklopedia : W 2-ch t. / Pod red. A.Cieslikowej; wspohidziaie J.Dumy — Warszawa Krakow : TNW, 2003. — Т. II. — S. 344–345.
  • Пашкевич А. А. Особенности кличек животных как именных классов / А. А. Пашкевич // Аспирантские тетради. — СПб., 2006. — № 2 (19). — С. 60–64.
  • Ковтюх С. Л. Основні проблеми дослідження зоонімії української мови / С. Л. Ковтюх // Записки з загальної лінгвістики. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. — Вип. 6. — С. 100–106.

Див. такожРедагувати