Федір Лебедєв (13 квітня, 1872, Рязанська губернія, Російська імперія — 10 березня 1918, Пенза, Російська Федерація) — єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії з титулом «Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії».

Федір Лебедєв
Федір Лебедєв
Єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії
16 жовтня 1917 — березень 1918
Попередник: Неофіт Слєдніков
Наступник: Феофілакт Клємєнтьєв
Єпископ Старобільський, вікарій Харківської єпархії
14 травня 1916 — 16 жовтня 1917
Попередник: вікаріатство засноване
Наступник: Неофіт Слєдніков
Єпископ Сумський, вікарій Харківської єпархії
8 травня 1911 — 14 травня 1916
Попередник: Василь Богоявленський
Наступник: Митрофан Абрамов
 
Альма-матер: Рязанська духовна семінарія, Казанська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Діяльність: священник
Народження: 13 квітня 1872(1872-04-13)
Рязанська губернія, Російська імперія
Смерть: 10 березня 1918
Пенза, Російська Федерація

ЖиттєписРедагувати

Народився 1 квітня 1872 в родині священника Рязанської губернії.

У 1888 закінчив Рязанське духовне училище за першим розрядом[1].

У 1894 закінчив Рязанську духовну семінарію за першим розрядом[2] і призначений вчителем співу в Скопинське духовне училище.

З 1896 — наглядач Сапожківського духовного училища.

У 1904 закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я з правом викладання в семінарії[3].

Пострижений в чернецтво, висвячений на ієромонаха і призначений помічником доглядача Краснослобідського духовного училища.

З 1906 — доглядач того ж училища.

З 1908 — ректор Астраханської духовної семінарії в сані архімандрита.

8 травня 1911 у Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі хіротонізований на єпископа Сумського, вікарія Харківської єпархії.

З 14 травня 1916 — єпископ Старобільський, вікарій Харківської єпархії.

З 16 жовтня 1917 — єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії.

Призначений тимчасовим керуючим Пензенською єпархією замість зміщеного єпископа Володимира Путяти.

У лютому 1918 прибув до Пензи для боротьби з так званою «народною» церквою, яку організував у Пензі позбавлений сану Володимир Путята. Останній на той час заручився в Пензі підтримкою значної частини прихильників.

3 березня 1918 «володимирівці» організували «народні збори», які обрали єпархіальним архієреєм Володимира Путяту. Прямо зi зборiв Путята з «групою підтримки» попрямував до собору, де єпископ Федір здійснював вечірню службу. Після її закінчення Путятою була розіграна сцена, покликана показати, кого на ділі хочуть собі під владики віруючі[4].

Коли Федір спробував прийти до собору, то «володимирівці», що чатували тут схопили його під руки, посадили в приготовану заздалегідь для цього тачку і з вигуками викотили його в тачці із собору довгою папертю на площу .

На 8 березня 1918 був ще живий і помер, ймовірно, в найближий тиждень — 10 березня 1918[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Оленев М., Нефедов М. Учащиеся духовных училищ Рязанской епархии (1864/65 — 1906/07 учебные годы). Часть 2 (И-О).
  2. Выпускники Рязанской духовной семинарии, генеалогический сайт Бовкало А. А.
  3. Выпускники Казанской духовной академии, генеалогический сайт Бовкало А. А.
  4. а б Дворжанский А. Н. История Пензенской епархии. — Пенза, 1999. — С. 258—259.