Відкрити головне меню

Федорівський монастир

Свято-Федорівський монастир — споруджений сином Володимира Мономаха князем Мстиславом I Володимировичем на базі церкви на честь св. Федора Тирона, яку він заклав у 1129 році. Достовірно у літописі про закладення князем монастиря одночасно із церквою не йдеться, але відомо, що в 1146 році він уже існував.

Свято-Федорівський монастир
Руїни собору Федорівського Вотча монастиря за малюнком А. ван Вестерфельда 1651 р..jpg
Руїни Собору Федорівського монастиря за малюнками А. ван Вестерфельда 1651 р.
Розташування Київ Україна
вул. Володимирська, 5-7
Засновник київський князь Мстислав
Стиль давньоруський
Дати початку спорудження 1129
Зруйнування після 1240
Відбудови планується

Федорівський монастир у Вікісховищі?
Фундаменти Федорівської церкви викладено на поверхні червоним кварцитом. Сучасний вигляд
Меморіал «Княжі могили»
Церква Святого Юрія (фото 2007 року)

Історія монастиряРедагувати

Син Володимира Мономаха великий князь Мстислав (1125–1132) заклав у Києві 1129 року церкву на честь св. Федора Тирона, на честь якого він носив хрестильне ім'я. Того ж літа «заложи Мьстиславь церковь калину святого вь Кневь». Літопис не інформує про закладення князем при церкві й монастиря. Але у 1146 році він вже існував, і в ньому прийняв схиму (постригся у ченці) вигнаний з князювання в Києві Ігор Ольгович, а 1147 року кияни його звідси витягли й вбили. В житії ж Мстислава заснування монастиря приписується саме йому.

Очевидно, монастир був пошкоджений під час битв 1240 року. В 1259 році Данило Галицький вивіз звідси найкраще церковне начиння для своєї церкви Іоана Златоустого в Холмі. Право для такого вчинку йому давало, звичайно, походження з роду Мстислава, оскільки він був праправнуком засновника Федорівського монастиря. В ті часи вже не було в живих жодного зі старших нащадків Мстислава. Тим часом, монастир його прапрадіда, запустілий з часів монгольської навали, зберігав ще залишки своєї колишньої величі. Ймовірно, монастир припинив своє існування десь після 1240 року.

Протягом всієї своєї історії монастир був родовою усипальницею Мстиславичів. У 1838 році на розі вулиць Володимирської і Житомирської виявили фундаменти будівлі, складеної з квадратної цегли. У звіті про розкопки говорилося, що були відкриті дві невеликі паралельні стіни, орієнтовані із заходу на схід, і третя кругла стіна. До південної стіни була прибудована із однакового з нею матеріалу гробниця. Тут же були знайдені залишки фундаментів житлових монастирських будівель, що розташовувалися поруч із церквою. На думку дослідників, ці фундаменти слід пов'язувати з Федорівським монастирем, закладеним Великим князем Мстиславом Володимировичем 1129 року.

Опис храмуРедагувати

Стіни храму зафіксовано на плані Києва 1638 Афанасія Кальнофойського (де храм названо «Федора Тирона») та малюнках 1651 Абрагама ван Вестерфельда. У 1983–1985 роках рештки храму були розкриті дослідженнями С. Р. Кілієвич та В. О. Харламова.

Він являв собою тринавний шестистовпний храм розмірами 28×19,5 м з підкупольним квадратом 6×5,7 м. Орієнтований апсидами в бік північного сходу. Фундаменти мали ширину 1,8 м (в апсидах — 2,2 м). Внутрішній діаметр центральної апсиди 5,8 м, пічних — по 3,1 м. Фундаменти мали дерев'яні субструкції. Кладка стін — порядова, без зглибленого ряду та буту. Це перша споруда Києва, збудована в цій новій техніці кладки. Плінфа розміром 27,5-30×21-23×4,5 см на цем'янковому розчині. Фасади мали плоскі пілястри відповідно до внутрішнього членування споруди. Підлогу викладено з шиферних плит, інкрустованих смальтою, та керамічних кольорових полив'яних плиток розміром 12×12×2 см. Церкву щедро розписано фресковим живописом. У XIII ст. на всю довжину південної стіни прибудовано новий приділ з круглою апсидою. Ширина фундаментного рову — 1,2 м. Його стіни складено з жолобчастої цегли розміром 25,5×12×7,5 см. В ньому знаходилось кілька поховань у саркофагах з такої ж цегли з рештками прикрас коштовного одягу. Можливо, вони належали комусь з родини Мстиславичів чи їхнього оточення.

НекропольРедагувати

Федорівський монастир пізніше дістав назву «вотч», «отчий», тобто родовий, і став усипальницею нащадків Мстислава Великого. Крім самого засновника, тут було поховано ще сім князів: 1154 року київський князь Ізяслав Мстиславич, у 1151 році — його дружина, 1167 року — його брат Ростислав Мстиславич, 1168 року — син Ізяслава Ярополк Ізяславич Луцький, 1172 року — ще один його брат, Володимир Мстиславич Дорогобузький, який побув у Києві князем всього чотири місяці, 1187 року — Мстислав Давидович Вишгородський, син Давида Ростиславича Смоленського, 1196 року — правнук фундатора монастиря Ізяслав Ярославович «менший».

СьогоденняРедагувати

Після археологічних досліджень план Федорівської церкви викладено на поверхні червоним кварцитом.

Справу відбудови давнього храму, турботу про меморіал «Княжі могили» взяла на себе громада Святого Юрія Побідоносця, стараннями якої на цій древній землі, біля фундаменту Свято-Федорівського храму, в 2003 році постала невеличка церква Святого Юрія. У церкві зберігаються чудотворні мощі апостолів і святих та унікальні ікони. У 2011 році майстрині Галина Назаренко та Ірина Кібець розписали інтер'єр цього храму петриківкою[1]. Церква Святого Юрія стала першим церковним закладом, що має таку оздобу.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати