Факула Лікт (лат. Lyctos Facula) — факула (яскрава пляма) на супутнику Юпітера Амальтеї. Розмір — близько 25 км[1]. Знаходиться на тому кінці супутника, що спрямований від Юпітера[2] (координати 7°S, 172°W)[1]. Розташована на хребті, що тягнеться уздовж меридіану[3][1]. Це одна з двох найменованих факул Амальтеї (друга — факула Іда)[4]. Втім, на Амальтеї є і більші, і яскравіші, але безіменні світлі області[3][2][1].

Амальтея (знімок «Вояджера-1», 1979). Яскрава пляма внизу — факула Лікт, вгорі — факула Іда
Знімки «Галілео», 1999. Факула Лікт — ліворуч унизу, факула Іда — ліворуч угорі

Факулу Лікт було відкрито на знімку, зробленому космічним апаратом «Вояджер-1» у 1979 році. Згодом її відзняв апарат «Галілео», що досліджував систему Юпітера з 1995 по 2003 рік[2][1].

Ця факула названа ім'ям критського міста Лікт[en], поблизу якого виріс Зевс. Це пов'язане з рішенням Міжнародного астрономічного союзу називати деталі поверхні Амальтеї іменами осіб та місцевостей, що фігурують у міфах про Амальтею[5] — козу, молоком якої годували маленького Зевса. Початково об'єкт називався просто «Лікт» (Lyctos)[6][7][1]; цю назву було затверджено Міжнародним астрономічним союзом у 1979 році[4][6]. У 1985 році для найменування деталей поверхні Ганімеда було введено у вжиток термін «факула»[8], і через деякий час його додали і до назв яскравих плям на Амальтеї. Таким чином, зараз об'єкт називається «факула Лікт» (Lyctos Facula)[4]. Крім того, в популярній літературі трапляється назва Mons Lyctos чи Mons Lyctas («гора Лікт»)[9][10].

Походження факули Лікт, як і інших яскравих плям на Амальтеї, невідоме. Можливо, яскрава речовина була викинута на поверхню метеоритним ударом. За іншою версією, яскравість цієї факули, як і сусідньої факули Іда, пов'язана з їх розташуванням на височинах. Можливо, речовина, що вкриває поверхню Амальтеї, поступово переміщується з височин униз, і на поверхні опиняється світліша речовина з глибин. Подібна залежність альбедо від висоти спостерігається і на деяких інших малих тілах Сонячної системи, наприклад, на Деймосі та Гаспрі[2][3]. Окрім великої яскравості, факули Амальтеї вирізняються менш червоним, ніж у околиць, відтінком[3][1].

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж Thomas P. C., Burns J. A., Rossier L., Simonelli D., Veverka J., Chapman C. R., Klaasen K., Johnson T. V., Belton M. J. S., Galileo Solid State Imaging Team. (September 1998). The Small Inner Satellites of Jupiter. Icarus. 135 (1): 360–371. Bibcode:1998Icar..135..360T. doi:10.1006/icar.1998.5976. 
  2. а б в г Burns J. A., Simonelli D. P., Showalter M. R., Hamilton D. P., Porco C. D., Esposito L. W., Throop H. 11. Jupiter’s Ring-Moon System // Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere / F. Bagenal, T. E. Dowling, W. B. McKinnon. — Cambridge University Press, 2004. — P. 245. — ISBN 9780521818087. — Bibcode:2004jpsm.book..241B.
  3. а б в г Ververka J., Thomas P., Davies M. E., Morrison D. (September 1981). Amalthea: Voyager imaging results. Journal of Geophysical Research. 86 (A10): 8675–8682. Bibcode:1981JGR....86.8675V. doi:10.1029/JA086iA10p08675. 
  4. а б в Amalthea: Facula, faculae. Gazetteer of Planetary Nomenclature (англ.). International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 21 лютого 2013. Процитовано 24 серпня 2014. 
  5. Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature (англ.). International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014. 
  6. а б Transactions of the International Astronomical Union, Volume XVIIB / P. A. Wayman. — Springer, 1980. — P. 297. — ISBN 9789027711595.
  7. Бурба Г. А. Номенклатура деталей рельефа галилеевых спутников Юпитера / Отв. ред. К. П. Флоренский и Ю. И. Ефремов. — Москва : Наука, 1984. — С. 43.
  8. Hargitai H., Kereszturi Á. Facula, Faculae // Encyclopedia of Planetary Landforms. — Springer, 2014. — 1100 p. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_142-1.
  9. Elkins-Tanton L. T. Jupiter and Saturn. — Infobase Publishing, 2006. — P. 69. — ISBN 9781438107257.
  10. Angelo J. A. Encyclopedia of Space and Astronomy. — Infobase Publishing, 2009. — P. 24. — ISBN 9781438107257.