Устименко Василь Євдокимович
Василь Євдокимович Устименко (нар. 18 січня 1937, Жукля Корюківського району — пом. 2 квітня 2020, Київ[1]) — український журналіст, краєзнавець, автор, співавтор і упорядник понад 20 книг з історії Чернігівського краю, один з фундаторів Служби спеціального фельд'єгерського зв'язку України, держслужбовець 2-го рангу, Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського та Дмитра Яворницького, народний посол України, дійсний член Товариства «Інтелект нації», генерал-майор внутрішньої служби України у відставці.
| Устименко Василь Євдокимович | |
|---|---|
 Василь Устименко | |
| Народився |
18 січня 1937 Жукля, Корюківський район, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 2 квітня 2020 (83 роки) |
| Країна |
 Україна СРСР |
| Діяльність | історик, військовослужбовець, державний діяч, журналіст |
| Учасник | Друга світова війна |
| Військове звання | генерал-майор внутрішньої служби України[d] |
| Нагороди |
    |
Життєпис ред.
Учасник Німецько-радянської війни, у п'ятирічному віці перебував разом із матір'ю, братом, сестрою та іншою ріднею у лісах партизанської Корюківщини. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії.
Обирався до комсомольських та партійних органів райкомів, обкому і ЦК Компартії України.
За постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, рішенням ЦК КПУ він був направлений на службу в органи МВС України, де займався питаннями кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, створив і очолив Урядовий військово-кур'єрський зв'язок в Україні, Службу дипломатичних кур'єрів України. Працював коло витоків створення державної служби і Національного бюро розслідувань України.
Очолював службу віце-прем'єр-міністра України з питань безпеки і надзвичайних ситуацій та службу в.о. Прем'єр-міністра України. Працював керівником апарату Національного бюро розслідувань, керівником служби міністра МНС, першим заступником голови громадської ради МНС України.
Член редакційної колегії календарів-щорічників Чернігівського земляцтва за 2000—2003. та газети «Отчий поріг». З 1999 — член Ради товариства, керівник Корюківського регіонального земляцького відділення.
Помер на 84-му році життя після хвороби 2 квітня 2020 року[2]. Похований в Києві, на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′07″ сх. д. / 50.4176167° пн. ш. 30.5021583° сх. д.).
Книги ред.
- «Жукля», Київ: «Етнос», 2009
- «Зведи свій храм. З історії Свято-Покровського трипрестольного храму с. Жукля на Чернігівщині» — Київ: Вид-во «Академпрас», 2011
- «Обов'язок. Звитяга. Честь. З історії Урядового військово-кур'єрського зв'язку та Служби дипломатичних кур'єрів України» — Київ: «Етнос», 2011.
- «У кожного своя правда. Істина одна : Корюківка : Довічний біль» — історія Корюківської трагедії.[3]
- «Слово про вчителя» (Київ, 2015).[4]
Відзнаки ред.
- орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2002)[5];
- орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня;
- Почесна Грамота Президії ВР УРСР;
- Почесна Грамота ВР України.
Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського та Дмитра Яворницького,
Примітки ред.
- ↑ Помер багаторічний керівник Корюківського земляцького відділення. ЧЕline | (ru-RU) . 2 квітня 2020. Процитовано 2 квітня 2021.
- ↑ Усім би так любити свою батьківщину! У Корюківці вшанували пам'ять генерала Василя Устименка
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Іван Забіяка (7 Грудня 2015). Жуклінський Оксфорд Василя Устименка. Хвиля Десни - Щоденне інформаційне видання Чернігівщини. Архів оригіналу за 12-01-2016. Процитовано 13 січня 2016.
- ↑ Указ Президента України № 97/2002 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
Посилання ред.
- Іван Корбач. Славний син Сіверського краю (PDF). Газета «Отчий поріг» № 1/2012, сторінки 8-9.