Універсальна партія
Універсальна партія, всеосяжна партія, зонтична (парасолькова) партія, партія «всеохопного» типу, партія виборців (виборча партія) (англ. big tent party, catch-all party) — політичний термін, який характеризує політичну партію, яка прагне об'єднати людей із різними точками зору.
Опис ред.
Партія необов'язково вимагає дотримання якоїсь ідеології як критерій для членства. В ідеалі таку партію можна охарактеризувати як толерантну та плюралістичну. Загалом такі партії мають досить поверхневу і нечітку ідеологію та, відповідно, орієнтується на переважну більшість населення.
Мета ред.
Головна мета цих партій — зібрати якомога більше голосів виборців, виграти вибори та очолити уряд. Для цього вони намагаються охопити всю можливу сукупність соціальних інтересів. Зазвичай ці партії позиціонуються як центристські. Під час виборчої кампанії вони орієнтуються на сьогоденні настрої населення, що дає їм змогу швидко реагувати на їх зміни. Брак ідеології компенсують шляхом наголошення на привабливих персональних якостях кандидатів. Підбір кандидатів від партії під час виборчої кампанії більше визначається здатністю окремого кандидата залучити і використати усе можливе різноманіття виборчих ресурсів, електоральною привабливістю кандидата, ніж, наприклад професійністю чи досвідченістю.
Виникнення ред.
Виникає як механізм, що має на меті поєднати широкі маси виборців із робітничого та дрібнобуржуазного середовища з існуючою системою буржуазної демократії, що стає можливим в результаті зростання загального життєвого рівня населення. Сьогодні для досягнення цього завдання вже не досить функціонування виборчих комітетів (як це мало місце в ХІХ ст). Сучасна виборча партія для досягнення своїх цілей повинна мати відповідний апарат, що керує діяльністю партії та здійснює пропагандистсько-агітаційну роботу. Тому її організаційна структура є більш розвиненою, ніж партії-комітету, але ще не такою, як партії-громади. Часто партійний апарат є повністю фаховим і здійснює функції менеджерів виборчої кампанії.
Агітаційна рлбота ред.
Прагнення здобути підтримку виборців змушує цю партію здійснювати пропагандистсько-агітаційну діяльність на зразок партії-громади.
У робітничої партії вона запозичує типові техніки масової обробки свідомості — мітинги, маніфестації тощо. Проводить навчання партійних керівників. Навіть створюються близькі до партії громадські організації, однак робиться це в менших масштабах, ніж у партіях-громадах. Виборчим цілям підпорядковуються й ідейно-програмні засади діяльності партії. Мова йде про те, щоб основні програмні принципи партії привертали увагу максимального числа виборців, нікого не відштовхували, давали кожній суспільній групі можливість віднайти щось привабливе для себе. Залежно від обставин програма зазнає частих змін. Часто різні частини програми є різними для інших середовищ.
Конкуренція кількох виборчих партій в одній країні приводить до стирання програмно-ідеологічних відмінностей між ними. Виборча боротьба набирає швидше характеру змагання двох команд, ніж двох політичних концепцій.
Історія ред.
Термін було запроваджено німецьким політологом Отто Кірххаймером у 1966 році у статті під назвою «Трансформація західних партійних систем» для позначення партій нового типу, що з'явилися після Другої світової війни та залучають максимальну кількість виборців. Термін також запроваджено як категорію у відомій типології політичних партій Моріса Дюверже.
Приклади ред.
Виборчі партії — це сучасні буржуазні партії. У цьому напрямку з 70-х рр. ХІХ ст. розвивається Британська консервативна партія, ґоллістська партія у Франції, обидві керівні американські партії, німецька ХДС/ХСС. Можна також стверджувати, що в цьому напрямку розвиваються деякі соціал-демократичні партії (наприклад соціалістична партія Австрії чи соціал-демократи Німеччини).
Велика Британія ред.
У 2007 році, коли Ґордон Браун став прем'єр-міністром Великої Британії, він запросив кількох членів поза Лейбористською партією до свого уряду. Серед них був колишній генеральний директор Конфедерації британської промисловості Діґбі Джонс та колишній лідер партії Ліберальних демократів Педді Ешдаун[1][2]. Медіа часто називали кабмін Брауну «урядом усіх талантів»[3].
Франція ред.
Партія Вперед, республіко!, яку заснував Емманюель Макрон описується як центристська партія з всеосяжною природою[4].
Партія «Національний фронт» на чолі з Марін Ле Пен здатна залучити виборців як «ліворуч», так і «праворуч»[4].
Німеччина ред.
У Німеччині широко представлені універсальні партії, це:[5]
- Християнсько-демократичний союз Німеччини / Християнсько-соціальний союз у Баварії (ХДС/ХСС);
- Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН).
Всі вони вважаються універсальними партіями, званими Volksparteien (народні партії).
Україна ред.
«Слуга Народу» — українська політична партія, заснована Євгеном Юрдигом, організація названа за однойменним комедійним серіалом 2015-2019 років та фільмом 2017 року «Слуга народу».
Казахстан ред.
«Аманат» — казахстанська політична партія, керівна в Казахстані. Заснована в 1999 році як партія, що підтримує Нурсултана Назарбаєва. До 2022 року партія називалася «Нур Отан». У 2022 році Назарбаєв залишає посаду голови партії, тоді як Касим-Жомарт Токаєв стає її головою. 26 квітня 2022 року і він залишає посаду голови партії та виходить з неї. У цей час її головою стає спікер Мажилісу Єрлан Кошанов.
Примітки ред.
- ↑ In full: Brown's government = [У повному обсязі: уряд Брауна] : [арх. 06.04.2019] // BBC News. — 2007. — 29 June. — Дата звернення: 02.06.2019. (англ.)
- ↑ The fallout from Brown's job offer = [Наслідки від пропозиції роботи Брауна] : [арх. 05.07.2018] / Nick Assinder // BBC News. — 2007. — 21 June. — Дата звернення: 02.06.2019. (англ.)
- ↑ First 100 days: Gordon Brown = [Перші 100 днів: Гордон Браун] : [арх. 13.03.2014] // BBC News. — 2007. — 5 October. — Дата звернення: 02.06.2019. (англ.)
- ↑ Sophie Di Francesco-Mayot (2017). The French Parti Socialiste (2010–16): from office to crisis. У Rob Manwaring; Paul Kennedy (ред.). Why the Left Loses: The Decline of the Centre-Left in Comparative Perspective. Policy Press. с. 162. ISBN 978-1-4473-3269-5.
- ↑ Isabelle Hertner; James Sloam. The Europeanisation of the German Party System // Europeanisation andhow the EU affects domestic actors, patterns and systems [Європеїзація та партійна політика: як ЄС впливає на внутрішніх учасників, моделі та системи] / ред. Erol Külahci. — Colchester : ECPR Press, 2012. — С. 35. — ISBN 9781907301841.
Література ред.
- Шведа Ю.Р. Політичні партії. Енциклопедичний словник. — Львів: Астролябія. — 2005. — 488 с.
- Шведа Ю.Р. Теорія політичних партій та партійних систем: Навчальний посібник. — Львів: Тріада плюс. — 2004. — 528 с.
- Обушний М.І., Примуш М.В., Шведа Ю.Р. Партологія: Навчальний посібник / За ред. М.І. Обушного.- К.: Арістей. — 2006. — 432 с.