Уваров Сергій Семенович
Уваров Сергій Семенович (рос. Уваров Сергей Семёнович; 25 серпня (5 вересня) 1786, Москва — 4 (16) вересня 1855, Москва) — російський державний діяч, міністр народної просвіти, почесний член (1811) та президент (1818–1855) Російської академії наук, граф (1846).
| Уваров Сергій Семенович | |
|---|---|
| рос. Сергей Уваров | |
.jpg) Портрет Сергія Уварова. Автор: В. А. Голике (1833) | |
| Народився |
25 серпня (5 вересня) 1786 Москва |
| Помер |
16 вересня 1855 (69 років) Москва |
| Громадянство |
 Російська імперія |
| Діяльність | мовознавець, класицист, політик, археолог, slavophile, діяч освіти |
| Знання мов | російська[1] |
| Членство | Німецький археологічний інститут, Російська академія наук, Петербурзька академія наук, Баварська академія наук і Академія надписів та красного письменства (1855)[2] |
| Титул | граф |
| Посада | міністр освітиd і член Державної ради Російської імперії[d] |
| Рід | Уваровиd |
| Батько | Semyon Uvarovd |
| Мати | Darya Golovinad |
| У шлюбі з |
Катерина Кирилівна Розумовська (1783–1848) |
| Діти |
Олексій Сергійович (1828–1884) |
| Автограф |
 |
| Нагороди |
   |
 | |
Представник та ідеолог так званого російського «консервативно-аристократичного відродження», що стало реакцією на Велику французьку революцію.
Біографія ред.
Навчався в Ґеттінґенському університеті, де слухав лекції Авґуста Людвиґа Шлецера, Ґ. Ф. Міллер, автор «Сибірської історії», належав до плеяди німецьких інтелектуалів-гуманітаріїв, близько знайомих із російською історією. Вони розвивали власні концепції минулого Росії, відмінні від «сарматизму», «скіфства» і взагалі «варварства» Русі, що панували тоді й були закріплені в польських хроніках. Пізніше Уваров підпав під вплив ідей Ґете та Шлеґеля.
Опублікував ряд праць із давньогрецької літератури та археології. Входив до літературного товариства «Арзамас» (із прізвиськом рос. Старушка). З 1832 — заступник міністра, у 1833-1849 — міністр народної просвіти.
У 1857 син Уварова Олексій Сергійович запровадив на честь батька Уваровські премії при Академії наук.
Теорія офіційної народності ред.
Сергій Уваров увійшов до російської історіографії як автор написаної ним 1834 р. на замовлення царя Миколи І великодержавницької доктрини[3], що сорока роками пізніше здобула назву «теорії офіційної народності». Популярна в подальшому формула з неї — «православ'я, самодержавство, народність» — є перекладом-калькою із німецької. Сергій Уваров запозичив у німецького історика Гайнріха Людена[de] (1778—1847) його тріаду: «Батьківщина, народ, держава».[4]
Критика ред.
На думку російського історика Семена Окуня, Уваров був «мракобіс за переконаннями та святенник за натурою»[5].
Особисте життя ред.
З 1811 був одружений з фрейліною графинею Катериною Олексіївною Розумовською (1783—1849), дочкою графа Олексія Розумовського, попереднього міністра народної просвіти. Від шлюбу з нею мав сина і трьох доньок:
- Єлизавета Сергіївна (1812-?), Померла незаміжньою.
- Олександра Сергіївна (1814—1865), була заміжня за князем Павлом Олександровичем Урусовим (1807—1886).
- Наталія Сергіївна (1821—1843), була заміжня за Іваном Петровичем Балабіним.
- Олексій Сергійович (1825—1884), любитель старовини, російський археолог і вчений, був одружений з Парасковією Щербатовою.
У петербурзькому товаристві жваво обговорювали гомосексуальність Уварова. Призначення ним на посаду віце-президента академії свого коханця Михайла Дондукова-Корсакова висміяв у відомій епіграмі Олександр Пушкін ("В Академії наук Засідає князь Дундук … ") [6].
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
- ↑ Опублікована у вигляді міністерської директиви у 1-му томі Журналу міністерства народної просвіти за 1834 рік.
- ↑ Г. Г. Шпет. Нарис розвитку російської філософії. 1922. — М.: РОССПЭН, 2008.
- ↑ М. М. Шевченко. Понятие «теория официальной народности» и изучение внутренней политики императора Николая I.
- ↑ Библиотека Гумер — Кон И. С. Любовь небесного цвета(рос.)
Джерела ред.
- Зорин А. Л. Идеология «православие — самодержаваие — народность»: Опыт реконструкции // М. : НЛО, 1997. — Т. 26. — С. 71—104. (рос.)
- Фролов Э. Д. Граф Сергей Семенович Уваров и академический классицизм. (рос.)
Посилання ред.
- Уваров Сергій Семенович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 354.
- Уваров Сергій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1945-1946. — 1000 екз.
- А.-Х. Султыгов. Гражданин УВАРОВ: Внимайте гласу истории!
- Ю.Соловьёв. Трилистник империи
- Виттекер Ц. X. Граф С. С. Уваров и его время / Пер. с англ. Н. Л. Лужецкой — СПб., «Академический проект», 1999—350 с. (Серия «Современная западная русистика», т. 22)