Відкрити головне меню

Уваров Сергій Семенович (рос. Уваров Сергей Семёнович; 25 серпня (5 вересня) 1786(17860905), Москва — 4 (16) вересня 1855, Москва) — російський державний діяч, міністр народної просвіти, почесний член (1811) та президент (18181855) Російської Академії Наук, граф (1846).

Уваров Сергій Семенович
Golike Vasily Portrait of Count Sergey Uvarov (1833).jpg
Портрет Сергія Уварова. Автор: В. А. Голике (1833)
Народився 25 серпня (5 вересня) 1786(1786-09-05)
Москва
Помер 16 вересня 1855(1855-09-16) (69 років)
Москва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність мовознавець, класицист, політик, археолог
Володіє мовами російська[1]
Членство Німецький археологічний інститут, Російська академія наук, Петербурзька академія наук і Баварська академія наук
Титул граф
Посада міністр освіти[d]
Рід Q3065408?
Батько Q65590972?
У шлюбі з Катерина Кирилівна Розумовська
(17831848)
Діти Олексій Сергійович
(18281884)
Нагороди
орден Андрія Первозванного

Представник та ідеолог так званого російського «консервативно-аристократичного відродження», що в дійсності було реакцією на Велику французьку революцію.

Зміст

БіографіяРедагувати

Навчався в Гетингенському університеті, де слухав лекції А. Л. Шльоцера. Август Людвиг Шльоцер, як і Г. Ф. Міллер, автор «Сибірської історії», належав до плеяди німецьких інтелектуалів-гуманітаріїв, близько знайомих з російської історією. Вони розвивали власні концепції історії Росії, відмінні від «сарматизму», «скіфству» і взагалі «варварству» Русі, пануючому тоді і закріпленому в польських хроніках. Пізніше Уваров підпав під вплив ідей Ґьоте та Шлегеля.

Опублікував ряд робіт з давньогрецької літератури та археології. Входив до літературного товариства «Арзамас» (з прізвиськом рос. Старушка). З 1832 — заступник міністра, в 1833-1849 — міністр народної просвіти.

У 1857 син Уварова Олексій Сергійович запровадив на честь батька Уваровські премії при Академії наук.

Теорія офіційної народностіРедагувати

Сергій Уваров увійшов до російської історіографії як автор написаної ним у 1834 р. на замовлення царя Миколи І російської великодержавницької доктрини[2], що сорок років пізніше здобула назву «Теорії офіційної народності». Популярна в подальшому формула з неї — «Православіє-самодержавіє-народность» — є перекладом-калькою з німецької. Сергій Уваров запозичив у німецького історика Гайнріха Людена[de] (1778–1847) його тріаду: «батьківщина-народ-держава».[3]

КритикаРедагувати

На думку російського історика С. Б. Окуня, Уваров був «мракобіс за переконаннями та ханжа по натурі»[4]

Особисте життяРедагувати

З 1811 був одружений на фрейліні графині Катерині Олексіївні Розумовській (1783—1849), дочці графа Олексія Розумовського, попереднього міністра народної освіти. Від шлюбу з нею мав сина і трьох доньок:

У петербурзькому товаристві жваво обговорювали і гомосексуальні схильності Уварова. Призначення ним на пост віце-президента академії свого коханця Дондукова-Корсакова висміяв у відомій епіграмі Пушкін ("В Академії наук Засідає князь Дундук … ") [5].

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Опублікована у вигляді міністерської директиви у 1-му томі Журналу міністерства народної просвіти за 1834 рік.
  3. Г. Г. Шпет. Нарис розвитку російської філософії. 1922. — М.: РОССПЭН, 2008.
  4. М. М. Шевченко. Понятие «теория официальной народности» и изучение внутренней политики императора Николая I.
  5. Библиотека Гумер — Кон И. С. Любовь небесного цвета(рос.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати