Тітуш Брезовачкі

Тітуш Брезовачкі (*Tituš Brezovački, 4 січня 1757 —†29 жовтня 1805) — хорватський письменник епохи Просвітництва.

Тітуш Брезовачкі
Народився	4 січня 1757(1757-01-04) Загреб
Помер	29 жовтня 1805(1805-10-29) (48 років) Загреб ·легеневе захворюванняd
Підданство	Австрійська імперія
Національність	хорват
Діяльність	драматург
Знання мов	німецька, хорватська і латина
Magnum opus	Sveti Aleksid, Dalmatiae, Croatiae et Slavoniae, trium sororum recursusd, Authoris et reflexionum de reformatione cleri Zagrabiensis, per nob. d. Hieronimum Szabadhégyi propositarum confutatiod, Ode inclytae nobilitati regnorum Dalmatiae, Croatiae, Sclavoniaed, Festis honoribus illustrissimi domini comitis Antonii Amaded, Amplissimis honoribus ill. dni. comitis Bartholomaei Patachich de Zajezda, dum festivo situ in supremum moderatorem provinciae Poseganae inauguratus fuissetd, Illustri nomini spectabilis domini Jacobi Szvetichd, Ad ablegatos Croatiaed, Non quisnam scripsit, sed num bene scripta reflectasd, Ode auf die Feyerliche Einweihung der von Maria Theresiad, Jeremijaš nad horvatskoga orsaga zrušenjem narekujučid, Uspominak prečasnoga upelavanja redovničke bratje od milosrdjad, Pisma visokorođenom gospodinu baronu Juri Rožićud, Matijaš grabancijaš dijakd і Diogeneš ili Sluga dveh zgubljeneh bratovd
Конфесія	католицтво
IMDb	ID 1089229

Життєпис

Народився в Загребі у 1757 році. Навчався спочатку в рідному місті, потім у Вараждині. Про подальші роки мало відомостей. У 1773 році стає членом ордену Отців Паулінів.

З 1776 року навчався теології у Лепоглаві, згодом продовжив вивчати богослів'я в Будапешті. У 1781 році був призначений вчителем у Вараждинській школі ордену. У 1786 році залишив орден Отців Паулінів. В подальшому служив у хорватських парафіях Загребу, Раковича, Крапини, Пожега, Крижевців. Наприкінці життя повернувся до Загребу, де й помер у 1805 році від легеневої хвороби.

Творчість

Відомий насамперед своїми драматургічними творами, які писав кайкавською говіркою хорватської мови.

Для церковних шкіл Брезовачкі склав агіографічну драму «Святий Олексій» (1786 рік). Вона ще відповідає класичним канонам драматургії.

Найвідомішими є комедії дві комедії: «Мат'яш — чарівник-учень» (1804 рік) та «Діогенеш, або Слуга двох втрачених братів» (1805 рік). Вони мають дидактичну спрямованість. За допомогою витівок Мат'яша (створеного в традиції німецького Гансвурста) письменник засуджує марновірство як духовну спадщину феодальної епохи і станові пороки (шахрайство ремісників, ледарство дворян); він готовий пробачити селянам невігластво, але не може миритися з дворянськими привілеями. Об'єктом критики стають новомодні захоплення дворян (бали, вечірки, карткова гра). Інша п'єса являє собою контамінацію сентиментального сюжету про двох братів, що знаходять один одного, і фарсової лінії Діогенеша. Спритний і кмітливий слуга, Діогенеш виступає в ролі резонера і разом з тим є носієм інтриги. У комедії показана галерея негативних типів: вельможа-нероба, шахрай-керуючий, торговець-спекулянт, лікар-шарлатан, невіглас-цирульник.

Джерела

• Fališevac, Dunja; Nemec, Krešimir; Novaković, Darko (2000), Leksikon hrvatskih pisaca (in Croatian), Zagreb: Školska knjiga d.d, ISBN 953-0-61107-2