Відкрити головне меню

Транспорт Сент-Кіттсу і Невісу

Транспорт Сент-Кіттсу і Невісу представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 261 км² (212-те місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, видовжена з південного сходу на південний схід; максимальна дистанція з південного сходу на північний захід — 45 км, найбільший острів (Сент-Кристофер) у найширшому місці 9 км[2][3]. Географічне положення Сент-Кіттсу і Невісу дозволяє контролювати морські транспортні шляхи між акваторіями Карибського моря та північної частини Атлантики[4].

Транспорт Сент-Кіттсу і Невісу M:
Транспортна система Сент-Кіттсу і Невісу (англ.)
Транспортна система Сент-Кіттсу і Невісу (англ.)
Площа 261 км² (212-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Ліамуїга (1156 м)
Аеропортів 2 (209-те)
Автошляхів 383 км (202-ге)
Залізниць 50 км (132-ге)
Узбережжя 135 км
Орган Міністерство ЖКГ, пошти, міського розвитку і транспорту
Голова міністр Іан Лібурд

Історія становлення і розвиткуРедагувати

АвтомобільнийРедагувати

Загальна довжина автошляхів у Сент-Кіттсі і Невісі, станом на 2002 рік, дорівнює 383 км, з яких 163 км із твердим покриттям і 220 км без нього (201-ше місце у світі)[1].

ЗалізничнийРедагувати

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2008 рік, становила 50 км (132-ге місце у світі), з яких 50 км вузької 762-мм колії, що використовується для розваги туристів[1].

ПовітрянийРедагувати

У країні, станом на 2013 рік, діє 2 аеропорти (209-те місце у світі), з них 2 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 1 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 1 (0)[1].

Сент-Кіттс і Невіс є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — V4, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Сент-Кіттсу і Невісу мають літерний код ІКАО, що починається з — TK[1].

ВоднийРедагувати

МорськийРедагувати

Головні морські порти країни: Бастер, Чарльзтаун.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 152 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (38-ме місце у світі), з яких: балкерів — 16, суховантажів — 81, танкерів для хімічної продукції — 4, нафторудовозів — 1, контейнеровозів — 2, газовозів — 3, пасажирських суден — 2, вантажно-пасажирських суден — 7, нафтових танкерів — 27, рефрижераторів — 4, ролкерів — 4, спеціалізованих танкерів — 1[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 73 (Бельгії — 1, КитайськоїНародної Республіки — 1, Єгипту — 1, Греції — 2, Індії — 2, Японії — 2, Малайзії — 1, Норвегії — 3, Пакистану — 1, Російської Федерації — 13, Сінгапуру — 10, Туреччини — 18, Об'єднаних Арабських Еміратів — 8, Великої Британії — 1, України — 8, Сполучених Штатів Америки — 1)[1].

Міський громадськийРедагувати

Державне управлінняРедагувати

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство житлово-комунальної інфраструктури, пошти, міського розвитку і транспорту. Станом на 6 жовтня 2015 року міністерство в уряді Тімоті Гарріса очолював Іан Лібурд[6].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Saint Kitts and Nevis : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 9 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Saint Kitts and Nevis : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 9 December. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

ПосиланняРедагувати