Вікіпедія

Транспорт Венесуели

Транспорт Венесуели представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим і озерним) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 912 050 км² (33-тє місце у світі)[1]. Форма території країни — складна; максимальна дистанція з півночі на південь — 1271 км, зі сходу на захід — 1489 км[2][3]. Географічне положення Венесуели дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між країнами півночі Південної Америки; морські шляхи в східній частині акваторії Карибського моря[4].

Транспорт Венесуели M:
Транспортна система Венесуели (англ.)
Транспортна система Венесуели (англ.)
Територія
Площа912,0 тис. км² (33-тє)
Рельєфвисочинний
Найвища точкагора Піко-Болівар (5007 м)
Повітряний
Аеропортів444 (19-те)
Наземний
Автошляхів96,2 тис. км (50-те)
Залізниць447 км (117-те)
Водний
Узбережжя2800 км
Головний портМаракайбо
Водних шляхів7,1 тис. км (20-те)
Трубопровідний
Трубопроводів16,3 тис. км
Адміністрування
Органгалузеві міністерства

Історія становлення і розвитку

ред.

Автомобільний

ред.
Докладніше: Автомобільний транспорт Венесуели

Загальна довжина автошляхів у Венесуелі, станом на 2014 рік, дорівнює 96 189 км без нього (48-ме місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Венесуели та Номерні знаки Венесуели

Залізничний

ред.
Докладніше: Залізничний транспорт Венесуели

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 447 км (117-те місце у світі), з яких 447 км стандартної 1435-мм колії (414 км електрифіковано)[1].

Повітряний

ред.
Докладніше: Цивільна авіація Венесуели

У країні, станом на 2013 рік, діє 444 аеропорти (19-те місце у світі), з них 127 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 317 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 6 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 9 (3);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 33 (57);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 62 (127);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 17 (130)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 17 авіапідприємств, які оперують 122 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 6,5 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 6,2 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 3 гелікоптерні майданчики[1].

Венесуела є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — YV, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Венесуели мають літерний код ІКАО, що починається з — SV[1].

Див. також: Авіакомпанії Венесуели та Аеропорти Венесуели

Водний

ред.
Докладніше: Водний транспорт Венесуели

Морський

ред.

Головні морські порти країни: Ла-Гуайра, Маракайбо, Пуерто-Кабельйо, Пунта-Кардон. Нафтові термінали: Хосе.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 53 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (69-те місце у світі), з яких: балкерів — 4, суховантажів — 12, танкерів для хімічної продукції — 1, газовозів — 5, пасажирських суден — 1, вантажно-пасажирських суден — 14, нафтових танкерів — 16[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 9 (Данії — 1, Естонії — 1, Німеччини — 1, Греції — 4, Мексики — 1, Іспанії — 1); зареєстровані під прапорами інших країн — 14 (Панами — 13, Сент-Вінсенту і Гренадин — 1)[1].

Річковий

ред.

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2011 року становила 7 100 км (20-те місце у світі)[1]. Лише річка Ориноко (400 км) і озеро Маракайбо активно використовуються.

Трубопровідний

ред.

Загальна довжина газогонів у Венесуелі, станом на 2013 рік, становила 5 941 км; нафтогонів — 7 588 км; нафтогонів важкої нафти — 981 км; продуктогонів — 1 778 км[1].

Міський громадський

ред.
Докладніше: Міський громадський транспорт Венесуели

Державне управління

ред.

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерстваназемного транспорту, повітряного та водного транспорту. Станом на 24 січня 2017 року міністерство в уряді Ніколаса Мадуро Мороса очолювали Рікардо Моліна та генерал Джузеппе Йоффреда, відповідно[6].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Venezuela : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ Venezuela : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 July. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

ред.

Українською

ред.

Англійською

ред.

Російською

ред.

Посилання

ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Венесуели
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Венесуели&oldid=33022083