Трансатлантичний телефонний кабель

Трансатлантичний телефонний кабель (англ. transatlantic telephone cable) — будь-який підводний кабель для передачі телефонного трафіку і даних, прокладений дном Атлантичного океану.

Схема прокладання підводних трансатлантичних телеграфних кабелів станом на 1858 рік

Історія

ред.

До прокладки трансатлантичних телефонних кабелів з 1927 зв'язок між Європою і Америкою здійснювався за допомогою довгохвильового радіозв'язку. Вартість послуги становила 9 фунтів стерлінгів за 3 хвилини. Таким чином здійснювалося близько 2000 розмов на рік.

Перший трансатлантичний телеграфний кабель було прокладено ще в XIX столітті для забезпечення телеграфного зв'язку між континентами. Ініціатором і організатором прокладки кабелю був американський підприємець і фінансист Сайрус Вест Філд. Хоча експедиції, яка пройшла в 18571858 рр., і вдалося прокласти кабель, вже за декілька тижнів він вийшов з ладу (ймовірно, у зв'язку з порушенням ізоляції).

Протягом наступних 10 років було зроблено ще п'ять спроб і врешті вдалося прокласти відразу декілька трансатлантичних телеграфних ліній з більшою довговічністю. Для ізоляції в ті часи використовували озокерит, який постачався з бориславських покладів під Львовом.

До 1919 р. число кабелів досягло 13, і більшість з них належали Великій Британії.

Перші трансатлантичні телефонні кабелі

ред.

Прокладання трансатлантичного телефонного кабелю почало обговорюватися ще в 1920 р., проте практична необхідність в нім з'явилася лише в кінці 1940-х рр.

  • Перший трансатлантичний телефонний кабель ТАТ-1 було прокладено між містами Обан (Шотландія) і Кларенвілль (Ньюфаундленд) протягом 19551956 рр. і введено в експлуатацію 25 вересня 1956 р. Він містив 36 незалежних каналів передачі мови із смугою пропускання 4 кГц і 51 підсилювач, розташовані на відстані 70 км один від одного. За перших 24 години з його допомогою було здійснено 588 дзвінків ЛондонСША і 118 — ЛондонКанада. Незабаром кількість каналів було збільшено до 48, а смуга пропускання звузилася до 3 кГц. У 1978 р. Tat-1 був відключений.
  • Другий трансатлантичний телефонний кабель ТАТ-2 був введений в експлуатацію 22 вересня 1959 р. Завдяки технології концентрації каналів шляхом використання природних пауз в розмові (англ. time-assigned speech interpolation, TASI), число каналів в нім було доведено до 87. При використанні цієї технології клієнтові виділявся канал лише в ті моменти, коли він дійсно говорив.
  • Заснований на коаксіальному кабелі ТАТ-3 сполучав Велику Британію та Нью-Джерсі і включав 138 голосових каналів, здатних підтримувати 276 одночасних з'єднань, що, проте, зажадало зменшити відстань між підсилювачами до 37 км.

Сучасні трансатлантичні кабелі створюються на базі оптоволоконних каналів і топології «самовідновлюване кільце» («self-healing ring»).

Хронологічна таблиця

ред.
Назва кабелю Роки
експлуатації
Початкове число
каналів
Остаточне число
каналів
Початок Кінець
TAT-1 19561978 36 48 Шотландія Ньюфаундленд
TAT-2 19591982 48 72 Франція Ньюфаундленд
CANTAT-1 19611986 80 Ньюфаундленд Шотландія
TAT-3 19631986 138 276 Англія Нью-Джерсі
TAT-4 19651987 138 345 Франція Нью-Джерсі
TAT-5 19701993 845 2112 Род-Айленд Іспанія
BRACAN I 1973 Іспанія Бразилія
PENCAN I 1973 Іспанія Бразилія
CANTAT-2 19741992 1 840 Нова Шотландія Англія
TAT-6 19761994 4 000 10 000 Род-Айленд Франція
TAT-7 19781994 4 000 10 500 Нью-Джерсі Англія
TAT-8[1] 19882002 40 000 США Франція
PTAT-1 1989 3 × 140 Мбіт/с Бермудські острови Ірландія/Англія
TAT-9 19922003 80 000 США Іспанія
TAT-10 19922003 2 × 565 Мбіт/с США Норден, Німеччина
TAT-11 19932003 2 × 565 Мбіт/с США Франція
CANTAT-3 1994 2 × 2,5 Гбіт/с Канада Німеччина
TAT-12/13 1996 2 × 5 Гбіт/с США Англія/Франція
TAT-14 2001 64 × 10 Гбіт/с США Англія

Виноски

ред.
  1. перший оптоволоконний кабель

Посилання

ред.