Вікіпедія

Трагедія Підкаменя

Траге́дія Підка́меня, або Підкам'янський розстріл — масове знищення польського цивільного населення, що ховалося в домініканському монастирі в містечку Підкамінь (Генеральна губернія). Відбулося в середині березня (між 12 і 16 числом) 1944 року. Вчинене бійцями Української Повстанської Армії (УПА) під командуванням Максима Скорупського (Макса) у взаємодії з 4-м поліцейським полком СС[pl][1][2]. За різними оцінками, було знищено 150[1], понад 250[3], та 1000 людей[4][5].

Сліди від куль на вежі костелу у Підкамені
Хрест на кладовищі в Підкамені. Напис на хресті зроблено українською мовою польськими літерами: «Тут поховані ті, що загинули в костелі в 1944 р.»

Передісторія ред.

Під час Другої світової війни Підкамінь (пол. Podkamień) був притулком для поляків із сусідньої Волині, які врятувалися від масових убивств та шукали притулку в місцевому домініканському монастирі[1]. Комплекс був оточений стінами і розташовувався на пагорбі, який підвищувався над навколишньою територією і забезпечував відносно безпечний притулок для біженців[6]. Близько 2000 людей[5] проживало в містечку Підкамінь і монастирі, коли їх у березні 1944 року атакувала УПА разом із 14-ю дивізією Зброї СС.

Хід подій ред.

Ґжеґож Мотика стверджував, що початку березня монастир опинився безпосередньо у тилу. Німецьких військових почало хвилювати існування в Підкамені озброєної самооборони, тому вони вимагали видачі зброї. Проте поляки здали лише частину. Тим часом німцям вдалося домовитися з прибулим із Волині куренем Макса Скорупського щодо співпраці проти радянських військ. Вони запропонували, «щоб цей курінь зайняв Підкамінь», на що українці погодилися. 11 березня німці покинули містечко. Увечері того ж дня бійці підійшли до монастиря, «вимагаючи харчів і впустити їх за мури». Поляки передали їм їжу, але не відчинили брами. Вночі частина людей втекла з монастиря.[2]

Наступного дня приблизно о 9 ранку, коли поляки знову відмовилися відчиняти браму, будівлю почали обстрілювати з кулеметів. Поляки намагалися чинити опір — стріляли з вогнепальної зброї, кинули кілька гранат, можливо, вбивши кількох нападників. Невдовзі бійці припинили вогонь і вимагали, щоб усі покинули монастир, пообіцявши полякам, що всіх відпустять на волю[5]. Коли ті почали виходити, бійці знову відкрили вогонь і увірвалися за мури. Тоді вбили близько ста чоловік. Певну кількість поляків убили також у містечку.[7] Пограбування монастиря тривало кілька днів. Попри це, на горищі врятувалися кілька осіб, які впродовж цього часу живилися снігом.[2] За даними Генрика Команського (пол. Henryk Komański) та Щепана Секерки (пол. Szczepan Siekierka) тіла загиблих кидали в колодязь[5].

Згодом УПА розташувалась у сусідньому містечку і між 12–16 березня неодноразово нападала на людей, які переховувалися в селах. 16 березня з наближенням Червоної армії УПА відійшла з цього району.[5]

Наслідки ред.

За словами Генрика Команського та Щепана Секерки, приблизно 100 етнічних поляків було вбито в монастирі, а ще 500 – у самому місті Підкамінь. У сусідньому селі Паликорови було вбито 365 поляків. Озброєні українські групи розгромили монастир, викравши всі цінності, крім монастирської коронованої ікони.[5] Тадеуш Пйотровський, який ґрунтувався на джерелах Армії Крайової та німецької поліції, вважає, що кількість жертв у монастирі та прилеглих селах досягла 1 000[4]. Серед тих, хто вижив, був відомий письменник і художник Леопольд Бучковський[8].

Повоєнні події ред.

У публікаціях ветеранів дивізії і ряді робіт, виданих в Україні наприкінці ХХ століття, про події в Підкамені не згадується, як і заперечується причетність УПА та дивізії Зброї СС «Галичина» до інших воєнних злочинів.

За висновком професора Ігоря Ільюшина, «причетність персоналу дивізії до цього злочину не може піддаватися сумніву»[9].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Motyka G. Ukraińska Partyzantka 1942–1960… — S. 182, 385. (пол.)
  2. ↑ а б в Мотика Ґ. (2013). пер. з пол. А. Павлишина (ред.). Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943‒1947 рр (PDF) (укр) . К.: Дух і літера. с. 157. ISBN 978-966-378-302-4.
  3. ↑ Organization of Ukrainian Nationalists and the Ukrainian Insurgent Army, Chapter 5 [Архівовано 2008-12-19 у Wayback Machine.] Kiev, Ukraine: Institute of History of the Ukrainian Academy of Sciences. Chapter written by Ihor Ilyushin. p. 285. (англ.)
  4. ↑ а б Tadeusz Piotrowski (2000). Genocide and Rescue in Wołyń: Recollections of the Ukrainian Nationalist Ethnic Cleansing Campaign Against the Poles During World War II. McFarland. с. 1—245. ISBN 9780786407736. Процитовано 23 січня 2015.
  5. ↑ а б в г д е Komański H., Siekierka S. Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w województwie tarnopolskim w latach 1939–1946. — 1182 pages, format B5, 379 illustrations, hard cover. Pages: 362-363
  6. ↑ Falkowski M/ "Podkamień. Perła Kresów. Miejsce pamięci ofiar UPA." Official webpage of the Polish Radio.
  7. ↑ Littman, S. (2003). Pure Soldiers Or Sinister Legion: The Ukrainian 14th Waffen-SS Division. Black Rose Books. с. 75. ISBN 9781551642185. Процитовано 23 січня 2015.
  8. ↑ Rąkowski, G. (2005). Ziemia lwowska. Rewasz. с. 339. ISBN 9788389188663. Процитовано 23 січня 2015.
  9. ↑ «… кількасторінковий звіт, який ми тут частково цитуватимемо, не залишає сумнівів щодо причетності галицьких добровольців до мордувань поляків у містечку»; див.: Ільюшин І. І. Бойові дії ОУН і УПА на антипольському фронті // Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси… — К., 2005. — Розд. 5. — С. 285.
    Archiwum Akt Nowych (AAN). Oddziai VI w Warszawie. Zespyl akt Delegatury Rządu Rzeczypospolitej Polskiej na Kraj. Departament Informacji i Prasy. Sekcja Wschodnia. — Sygn. 202/II/73. — K. 75—77. (пол.)

Джерела, література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Трагедія_Підкаменя&oldid=41815933