Торомба велика
| Торомба велика | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Mulleripicus pulverulentus (Temminck, 1826) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Picus pulverulentus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Торо́мба велика[2] (Mulleripicus pulverulentus) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мещшкає в Гімалаях і Південно-Східній Азії.
Опис ред.
Середня довжина великої торомби становить 48-58 см, а вага 360-563 г. Цей птах є найбільшим дятлом у Старому Світі і одним з найбільших дятлів світу, за винятком великодзьобих і мексиканських дятлів-великодзьобів, які, ймовірно, вимерли. Середня довжина його крила становить 21,5-25 см, хвоста 13,4-16,2 см, дзьоба 6-6,5 см, цівки 3,6-4,1 см. ЗХарактерними рисами великої торомби є великі розміри, через які птаха в польоті іноді можна сплутати з птахом-носорогом, міцний, долотоподібний дзьоб, довга шия і довгий хвіст. На тімені у великої торомби є малопомітний чуб.
Велика торомба має переважно чорнувато-сіре забарвлення, живіт і боки дещо світліші, крила і хвіст більш темні. Нижня частина жєивота і боки можуть бути поцяткованими нечіткими блідо-сірими смугами. Горло і щоки у самців мають яскраво-охристе забарвлення, верхня частина грудей є більш червонуватою, під дзьобом червоні "вуса". У самиць горло має блідо-охристе забарвлення, червоні плями на ньому відсутні. Молоді птахи мають світліше забарвлення з коричневим відтінком, особливо на верхній частині тіла. Боки і живіт у них легко поцятковані лускоподібним візерунком, шия і горло білуваті. У молодих самців червоні плями на горлі більш виражені, ніж у дорослих птахів, іноді у них також є червоні плями на потилиці.
Підвиди ред.
Виділяють три підвиди:[3]
- M. p. mohun Ripley, 1950 — північ Індії, Непал і Північно-Східна Індія;
- M. p. harterti Hesse, 1911 — від Північно-Східної Індії до південно-західного Китаю, Індокитаю і півночі Малайського півострова;
- M. p. pulverulentus (Temminck, 1826) — південь Малайського півострова, схід центральної Суматри, північні острови Натуна[en], Калімантан, Ява, Палаван і сусідні острови.
Поширення і екологія ред.
Великі торомби мешкають в Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Китаї, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії, Індонезії, Брунеї і на Філіппінах. Вони живуть у вічнозелених і широколистяних тропічних лісах, на узліссях і галявинах, у вторинних і заболочених лісах та у вторинних заростях. Віддають перевагу діптерокарповим і тиковим лісам. Зустрічаються парами або зграйками до 6 птахів, іноді до 12 птахів, на висоті до 1100 м над рівнем моря, переважно в низовинах, в Гімалаях місцями на висоті до 2000 м над рівнем моря. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів разом з білочеревими жовнами та індокитайськими дзьобаками.
Великі торомби живляться личинками жуків, мурахами, безжальними бджолами, іншими комахами та їх личинками, яких шукають у гнилій деревині в кронах дерев. Також вони доповнюють свій раціон дрібними плодами і соком дерев. Гніздування в Малайзії триває з березня по серпнень. Птахи гніздяться в дуплах великих дерев, на висоті від 9 до 45 м над землею. Іноді вони гніздяться невеликими групами[4]. В кладці від 2 до 4 яєць. Насиджують і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. молоді птахи залишаються разом з батьками до наступного сезоу розмноження.
Збереження ред.
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція великих торомб становить від 26 до 550 тисяч птахів. Їм загрожує знищення природного середовища[5].
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Mulleripicus pulverulentus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 14 лютого 2023
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 14 лютого 2023.
- ↑ Martjan Lammertink (2004). Grouping and Cooperative Breeding in the Great Slaty Woodpecker. The Condor. 106 (2): 309—319. doi:10.1650/7433. JSTOR 1370638. S2CID 86059150.
- ↑ Meijaard, Erik (2005). Life after logging: Reconciling wildlife conservation and production forestry in Indonesian Borneo (PDF). CIFOR (Center for International Forestry Research). ISBN 979-3361-56-5. Процитовано 10 вересня 2018.
Джерела ред.
- Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, ISBN 0-395-72043-5, S. 72–73, 230–231.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |