Дзьобак індокитайський

вид птахів
Дзьобак індокитайський
Самець індокитайського дятла (Національний парк Каенг Крачан, Таїланд)
Самець індокитайського дятла (Національний парк Каенг Крачан, Таїланд)
Самиця індокитайського дятла (Національний парк Джім-Корбетт, Індія)
Самиця індокитайського дятла (Національний парк Джім-Корбетт, Індія)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Султанський дзьобак (Chrysocolaptes)
Вид: Дзьобак індокитайський
Chrysocolaptes guttacristatus
(Tickell, 1833)
Ареал комплексу видів великого дзьобака
Ареал комплексу видів великого дзьобака
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Picus guttacristatus
Chrysocolaptes lucidus guttacristatus
Посилання
Вікісховище: Chrysocolaptes guttacristatus
Віківиди: Chrysocolaptes guttacristatus
ITIS: 1145307
МСОП: 22726548

Дзьоба́к індокитайський[2] (Chrysocolaptes guttacristatus) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії. Раніше вважався конспецифічним з великим дзьобаком, однак був визнаний окремим видом[3].

Опис ред.

 
Самиця індокитайського дятла

Довжина птаха становить 33 см. Верхня частина тіла і верхні покривні пера крил золотисто-оливкові або золотисто-зелені, крила чорнуваті, на нижній стороні крил білі плямки. Нижня частина тіла біла або білувата, сильно поцяткована чорними плямами, особливо на нижній частині горла і грудях, на животі і гузці вони вужчі і більш коричневі. Лоб оливково-коричневий, тім'я у самців червоне, у самиць чорне, поцятковані круглими білими плямами, потилиця чорні, задня частина шиї біла. Над очима широкі білі «брови». через очі ідуть широкі чорні смуги, щоки білі, під дзьобом білі «вуса», окаймлені чорними смугами. Очі кремово-білі або жовтуваті, дзьоб чорнуватий або темно-сірий, лапи зеленувато-коричневі[4][5].

Підвиди ред.

Виділяють чотири підвиди:[6]

Chrysocolaptes socialis раніше вважався підвидом індокитайського дзьобака, однак був визнаний окремим видом у 2022 році[7].

Поширення і екологія ред.

Індокитайські дзьобаки мешкають в Індії, Непалі, Бутані, Бангладеш, Китаї, М'янмі, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії та Індонезії. Вони живуть у вологих і сухих тропічних лісах, в рідколіссях і на плантаціях, на Малайському півострові і Суматрі також у мангрових лісах. У Непалі зустрічаються на висоті до 900 м над рівнем моря, в Індії на висоті до 1800 м над рівнем моря, в Південно-Східній Азії на висоті до 1200 м над рівнем моря. Живляться переважно гусінню і личинками жуків-короїдів, а також мурахами та їх лялечками, іноді нектаром. Сезон розмноження триває з лютого по серпень. Гніздяться в дуплах дерев, у кладці 3—4 яйця.

Примітки ред.

  1. BirdLife International (2016). Chrysocolaptes guttacristatus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 14 вересня 2022
  2. Chrysocolaptes guttacristatus у базі Avibase.
  3. Collar, Nigel J. (2011). Species limits in some Philippine birds including the Greater Flameback Chrysocolaptes lucidus (PDF). Forktail. 27: 29—38.
  4. Noske, R.A. (1991). Field identification and ecology of the Greater Goldenback Chrysocolaptes lucidus in Malaysia (PDF). Forktail. 6: 72—74. Архів оригіналу (PDF) за 11 жовтня 2008.
  5. Grimmett, R.; Inskipp, C.; Inskipp, T.; Byers, C. (1999). Birds of India, Pakistan, Nepal, Bangladesh, Bhutan, Sri Lanka, and the Maldives. Princeton, N.J.: Princeton University Press. ISBN 0-691-04910-6.
  6. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 14 вересня 2022.
  7. Abhirami, C.; Niranjana, C.; Praveen, J. (2021). An analysis of Greater Flameback Chrysocolaptes guttacristatus vocalisations and their taxonomic and biogeographic implications (PDF). Indian Birds. 17 (5): 129—134.

Джерела ред.

  • Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, ISBN 0-395-72043-5, S. 70–71, 226—227.