Вікіпедія

Топчій Леонід Іванович

радянський поет
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Топчій.

Леоні́д Іва́нович Топчі́й (рос. Леони́д Ива́нович Топчи́й; 10 (23) березня 1913, Харків — 24 вересня 1974, Казань) — радянський російськомовний письменник, поет, перекладач і журналіст, член СП СРСР.

Леонід Іванович Топчій
Леонид Иванович Топчий
Народився 10 (23) березня 1913(1913-03-23)
Харків
Помер 24 вересня 1974(1974-09-24) (61 рік)
Казань
Поховання Арське кладовище
Громадянство СРСР
Національність українець
Місце проживання Q30131628?[1]
Діяльність поет, перекладач, журналіст
Alma mater Харківське державне художнє училище
Мова творів російська
Роки активності 1939—1974
Жанр поема

Біографія ред.

Харків ред.

Леонід Топчій народився у Харкові 10 (23) березня 1913 року[2][3][4] (за іншими даними: 23 лютого 1913[5] або 1914 року[6]).

Почав писати вірші ще у школі[7]. Змалечку цікавився музикою та живописом.[8] Закінчив Харківське художнє училище[9]. Був членом Спілки радянських письменників[7], обіймав посаду завідувача сектору роботи з молодими авторами Харківської організації СРПУ.[10] Був співробітником газет «Харьковский рабочий»[11] та «Юный ленинец»[7], активно публікувався в Літературному журналі.[12]. 1940 році видав свою першу збірку віршів — «У синього моря» (рос. У синего моря). Друга збірка — «Воєнний час» (рос. Военное время) — була видана 1941-го.[13][6][7] На українську Топчія перекладали Терентій Масенко і Володимир Свідзінський.[12]

Під час німецького вторгнення був визнаний непридатним до служби.[12][14] Не евакуювався із Харкова, оскільки мусив піклуватися коло важкохворого батька.[12][8]. До окупації друкувався у газеті «Соціалістична Харківщина», журналах «Радянська Україна» и «Перець».[15][14]

У 1942 році вірші Топчія були покладені на музику композитором Семеном Тартаковським. Пісня дістала назву «Кавалерійська».[16]

Під час окупації 1941—1943 років публікувався в харківській газеті «Нова Україна»,[17][18] підробляв вантажником, малював вивіски.[12] У 1944 році був репресований за 54-ою статтею КК УРСР за публікації у німецьких газетах.[19][5][20] Відсидів 10 років таборів на Уралі, де на лісоповалі втратив око[3][21][20] (за іншою інформацією око вибив прикладом гвинтівки червоноармієць при звільненні Харкова від німців)[22].

Казань ред.

Після звільнення у 1954 році оселився у Казані[5][7]. Співпрацював із газетою «Радянська Татарія» та журналом «Чаян», альманахом «Літературна Казань»[23], обіймав посаду літературного консультанта у піонерській газеті[12]. Перекладав з татарської твори Ахмеда Ісхака, Шайхі Маннур, Дж. Тарджеманова[24][25]. В 1959 видав свій третій поетичний збірник без назви («Вірші»)[7][26] Згодом видав ще кілька тонких збірок поезій.[27][2]

Жив у злиднях[27][28], багато пиячив.[27][29]

14 вересня 1974 року Леоніда Топчія збила міліцейська машина (за іншими даними машина швидкої допомоги[21] або фургон витверезника[27]). Нетверезого і без документів при собі його прийняли за бездомного і відвезли до лікарні, де він помер 24 числа.[5][30] Похований 27 вересня на Арському кладовищі.[31][32]

Більшість віршів Топчія не публікувалась за життя через цензуру[33][20]. Третій великий збірник поета під назвою «Моя золота осінь» вийшов уже посмертно в 1983 році[12][5][34]. А в 1993 році Леонід Топчій був посмертно реабілітований.[35][5]

У 2003 році журнал «Казань» видав збірку віршів Леоніда Топчія під назвою «Воскресіння» за редакцією доньки поета.[35][5][33][35]

Бібліографія ред.

Примітки ред.

  1. ↑ http://www.kazalmanah.ru/nomer13/25-56.pdf
  2. ↑ а б Лерон, 2013, с. 155.
  3. ↑ а б Антология, 2016, с. 232.
  4. ↑ 23 февраля. Газета «Республика Татарстан». 23 февраля 2013. Процитовано 26 декабря 2022.
  5. ↑ а б в г д е ж Мустафин, 2010, с. 660.
  6. ↑ а б Кравченко, 1960, с. 252.
  7. ↑ а б в г д е Смирнов, 1963, с. 29.
  8. ↑ а б Мустафин, 2006, с. 294.
  9. ↑ Газизова, 2005, с. 424.
  10. ↑ Хиллиг, Марочко, 1997, с. 68, 114.
  11. ↑ Хиллиг, Марочко, 1997, с. 114.
  12. ↑ а б в г д е ж Рибальченко, 2005, с. 130.
  13. ↑ Мацуев, 1952, с. 333.
  14. ↑ а б Монрес, Мушинский, 2008, с. 105.
  15. ↑ Титаренко, 2006, с. 232.
  16. ↑ Сысоева, Корюкова, 2020, с. 18—19.
  17. ↑ Рибальченко, 2003, с. 54.
  18. ↑ Рибальченко, 2005, с. 130—131.
  19. ↑ Мустафин, 2006, с. 294—295.
  20. ↑ а б в Ольга Стрельникова (15 февраля 2003). «Ухожу в стихи от всех печалей». Газета «Республика Татарстан». Процитовано 26 декабря 2022.
  21. ↑ а б Учаров, 2018, с. 249.
  22. ↑ Монрес, Мушинский, 2008, с. 105—106.
  23. ↑ Айнутдинов, Гилазев, 2018, с. 102.
  24. ↑ Старцев, 1961, с. 269, 278, 291.
  25. ↑ Каримуллин, 1962, с. 34, 40.
  26. ↑ Хасанов, 1998, с. 580.
  27. ↑ а б в г Монрес, Мушинский, 2008, с. 106.
  28. ↑ Лерон, 2013, с. 155—156.
  29. ↑ Лерон, 2013, с. 156.
  30. ↑ Данилов, 2014, с. 43.
  31. ↑ Лерон, 2013, с. 157.
  32. ↑ Ахунова, 2018, с. 104.
  33. ↑ а б Воскрешение, 2003, с. 377.
  34. ↑ Учаров, 2018, с. 247.
  35. ↑ а б в Балашов, 2003, с. 74.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Топчій_Леонід_Іванович&oldid=40635984