Відкрити головне меню

Тома Пікетті
Thomas Piketty
Thomas Piketty, 2015 (cropped).jpg
Народився 7 травня 1971(1971-05-07) (48 років)
Кліші, Франція
Громадянство Франція Франція
Діяльність економіст, викладач університету, письменник, сценарист
Alma mater Вища школа соціальних наук (1993)[1][2][3]
Сфера інтересів публічна економіка
Заклад Лондонська школа економіки, Паризька школа економіки
Вчене звання професор
Аспіранти, докторанти Antoine Bozio[d][4], Mathieu Valdenaire[d][5], Julien Grenet[d][6] і Gabriel Zucman[d][7]
У шлюбі з Julia Cagé[d]
Нагороди
Особ. сторінка piketty.pse.ens.fr

Тома Пікетті у Вікісховищі?

Тома́ Пікетті́ (фр. Thomas Piketty, [tɔˈma pikɛˈti]; нар. 7 травня 1971) — французький економіст, працює над нерівністю достатку і доходів. Професор (directeur d'études) Школи вищих досліджень у галузі соціальних наук (École des hautes études en sciences sociales, EHESS), професор Паризької школи економіки, почесний професор (centennial professor) Лондонської школи економіки.[8][9]

Автор бестселера «Капітал у двадцять першому столітті» (Capital in the Twenty-First Century, 2013),[10] у якому підкреслюються теми його роботи над концентрацією та розподілом достатку за останні 250 років. Книга стверджує, що рівень повернення капіталу у розвинених країнах постійно вищий, ніж рівень економічного зростання, що спричинить збільшення нерівності достатку у майбутньому. Він вважає це проблемою, з якою можна боротися перерозподілом через прогресивний глобальний податок на достаток.[11][12]

БіографіяРедагувати

Пікетті народився 7 травня 1971 року у паризькому передмісті Кліші. Отримав диплом про завершення середньої освіти (baccalauréat) наукового профілю і після підготовчих класів вступив до Вищої нормальної школи (ENS) у віці 18 років, де вивчав математику та економіку.[13] У 22 роки Пікетті отримав ступінь PhD за дисертацію на тему розподілу достатку, яку він написав у EHESS та Лондонській школі економіки під керівництвом Роже Ґеснері[14] й отримав премію Французької економічної асоціації за найкращу дисертацію року.[15]

Після отримання PhD Пікетті з 1993 по 1995 рік викладав на департаменті економіки у Массачусетський технологічному інституті. У 1995 році приєднався до франузького Національного центру наукових досліджень (CNRS) як дослідник, а у 2000 році став професором (directeur d'études) EHESS.[13]

У 2002 році Пікетті отримав премію як найкращий молодий економіст Франції і станом на 11 листопада 2003 року був членом наукової ради асоціації À gauche, en Europe, заснованої Мішелем Рокаром і Домініком Стросс-Каном.[16]

У 2006 році став першим головою Паризької школи економіки, яку допомагав організовувати.[17] Через кілька місяців залишив цей пост на користь посади економічного радника Сеголен Руаяль, кандидата від Соціалістичної партії на президентських виборах 2007 року.[18][19] Продовжив викладати у EHESS та Паризькій школі економіки у 2007.[20]

Веде колонку у францзькій газеті Libération, інколи пише авторські коментарі для Le Monde.

У квітні 2012 року Пікетті та 42 його колег написали спільного відкритого листа на підтримку Франсуа Олланда.[21] У травні Олланд виграв президентські вибори, змінивши Ніколя Саркозі.

У 2013 році Пікетті отримав дворічну Yrjö Jahnsson Award як економіст до 45 років, який «зробив внесок у теоретичне і прикладне дослідження, що є визначним для вивчення економіки у Європі».[22]

У січні 2015 він відмовився від французького Ордену Почесного легіону, яким був нагороджений за рішенням президента Франсуа Олланда. «Я не вважаю, що уряд повинен вирішувати, хто заслуговує такі нагороди», - заявив Пікетті. Він висловив думку, що владі було б краще активізувати роботу по відновленню зростання економіки Франції, ніж присуджувати такі нагороди.[23][24]

ДослідженняРедагувати

Пікетті спеціалізується на економічній нерівності, застосовуючи історичний та статистичний підхід.[25][26] У своїх роботах він розглядає рівень накопичення капіталу порівняно з економічним зростанням впродовж двохсот років — від XIX століття до сьогодні. Його оригінальне використання податкової статистики дозволило зібрати дані щодо економічних еліт, які раніше не вивчалися докладно, і встановити їх рівень акумуляції достатку, у тому числі порівняно з рештою суспільства та економікою.

Остання його книга, Капітал у XXI столітті (книга), спирається на економічні дані за 250 років і показує, що постійне зростання концентрації доходів не є саморегульованим. Він пропонує перерозподіл через прогресивний глобальний податок на достаток.[11][27] У своїй книзі Пікетті на прикладі Європи і США він розглядає концепції розвитку капіталу від XVIII століття й до сьогодні. Усі свої ідеї підкріплює розрахунками, елементарними та усім зрозумілими формулами, навіть прикладами з класичного та сучасного мистецтва.

«Капітал у XXI столітті» названо книгою року за версією Financial Times (2014), бестселером New York Times, а у світі станом на 2015 рік продано уже понад два мільйони примірників. Питання, які піднімає автор, зрозумілі читачеві, не знайомому з економічною абеткою. Українською книга вийшла 2016-го року у київському видавництві Наш Формат у серії ICU Business books.

БібліографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://piketty.pse.ens.fr/fr/cv-fr
  2. http://www.sudoc.fr/043806279
  3. http://www.theses.fr/1993EHES0056
  4. https://www.theses.fr/2006EHES0086
  5. https://www.theses.fr/2011EHES0145
  6. https://www.theses.fr/2008EHES0029
  7. https://www.theses.fr/2013EHES0071
  8. Piketty, Thomas. CV. Процитовано 1 May 2014. 
  9. Thomas Piketty joins LSE as Centennial Professor. London School of Economics and Political Science. Процитовано 16 May 2015. 
  10. Paris School of Economics. Архів оригіналу за 9 травень 2014. Процитовано 19 May 2014. 
  11. а б Krugman, Paul (8 May 2014). Why We're in a New Gilded Age. The New York Review of Books. 
  12. Tanenhaus, Sam (25 April 2014). Hey, Big Thinker: Thomas Piketty, the Economist Behind ‘Capital in the Twenty-First Century’ Is the Latest Overnight Intellectual Sensation. New York Times. Процитовано 26 April 2014. 
  13. а б Curriculum vitae. pse.ens.fr. Процитовано 11 January 2014. 
  14. John Cassidy, "Forces of Divergence", The New Yorker, 31 March 2014.
  15. Thomas Piketty, a Not-So-Radical French Thinker. The Wall Street Journal. Процитовано 8 December 2014. 
  16. Thomas Piketty / France Inter. Franceinter.fr. 20 October 2013. Процитовано 16 June 2014. 
  17. Annie Kahn and Virginie Malingre (22 February 2007). Les " French economists " font école. Le Monde. Процитовано 28 September 2010. [недоступне посилання з травень 2019]
  18. Pourquoi Thomas Piketty quitte la direction de l'École d'économie de Paris. Observatoire Boivigny. 3 March 2007. 
  19. Avant qu'il ne soit trop tard. Nouvel Observateur. 3 March 2007. Процитовано 28 September 2010. 
  20. Thomas Piketty. Paris School of Economics. Процитовано 13 March 2014. 
  21. " Nous, économistes, soutenons François Hollande " 17 Apr 2012. lemonde.fr. 17 April 2012. Процитовано 16 June 2014. 
  22. Yrjö Jahnsson Award in Economics. Yrjö Jahnsson Foundation. 
  23. Piketty rejects Légion d'Honneur award. Financial Times. 
  24. BBC News – France economist Thomas Piketty rejects Legion D'Honneur. BBC News. 
  25. Daniel Henninger (12 March 2009). The Obama Rosetta Stone. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 17 травень 2009. Процитовано 28 September 2010. 
  26. Див. його Introduction à la théorie de la redistribution des richesses, Economica, 1994.
  27. Глибинний огляд Роберта Боєра, лідера French Régulation school у Régulation Review

ПосиланняРедагувати