Тихонов Віктор Миколайович

політик (1949-2020)

Ві́ктор Микола́йович Ти́хонов (5 березня 1949, с. Щотове, Антрацитівський район, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР — 29 серпня 2020) — український політик російського походження, сепаратист. Віце-прем'єр-міністр України в уряді Миколи Азарова з 11 березня 2010 до 1 червня 2011[2].

Тихонов Віктор Миколайович
Тихонов Віктор Миколайович
Тихонов Віктор Миколайович
Міністр розвитку громад і територій України
2010 — 2011

Народився 5 березня 1949(1949-03-05)
Щотове, Антрацитівський район, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР
Помер 29 серпня 2020(2020-08-29)[1] (71 рік)
Сімферополь
Відомий як політик
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля і Луганський державний університет внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка
Політична партія Партія регіонів і КПРС
Релігія православ'я
Нагороди
Орден Дружби (Російська Федерація) медаль «За трудову відзнаку» орден «За заслуги» I ступеня орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Біографія

ред.

Народився 5 березня 1949 в селі Щотове, Антрацитівського району, Ворошиловградської області; росіянин; батько Микола Панасович (1921—1968); мати Антоніна Василівна (1928—1958); дружина Лариса Олександрівна (1947); син Дмитро (1968) — фахівець НБУ; дочка Тетяна (1973); дочка Вікторія (1973) — заступниця начальника відділення Луганської обласної дирекції Райффайзен банку Аваль.

26 листопада 2004 року Луганська обласна рада під керівництвом Тихонова проголосувала за незаконну узурпацію влади держави Україна в Луганській області. А саме створення виконавчого комітету облради, який узурпував повноваження Луганської обласної адміністрації. Головою комітету призначено Олександра Єфрємова.

Тихонов був ініціатором та модератором З'їзду депутатів всіх рівнів 28 листопада 2004 року у Сєвєродонецьку. Учасники цього заходу публічно закликали до відділення ряду областей України з її складу та створення так званої «Південно-Східної Української автономної республіки».

У 2005 році Генеральна прокуратура порушила проти Тихонова кримінальну справу за статтею 109 Кримінального кодексу України — його звинувачували у зазіханні на територіальну цілісність та недоторканність України.

У вересні 2014 року МВС порушило кримінальну справу проти 24 нардепів від депутатської групи «За мир і стабільність», які брали участь в засіданні держдуми рф. Серед них був Віктор Тихонов. У діях зазначених осіб вбачаються ознаки посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

У 2014 році Тихонов втік до рф та перебував там до смерті.

Освіта

ред.

Ворошиловградський машинобудівний інститут, економічний факультет (1973—1978), економіст, «Бухоблік у промисловості»; Луганський інститут внутрішніх справ (1996—1998), юрист.

Кандидат юридичних наук. кандидатська дисертація «Проблеми права і держави в творчій спадщині П. Б. Юркевича та сучасність» (Національний університет внутрішніх справ, 2003).

Трудова діяльність

ред.

05.1965-11.1969 — слюсар, ВО «Ворошиловградтепловоз».

11.1969-11.1971 — служба в армії, в/ч 77895 Одеського ВО.

11.-12.1971 — слюсар, 12.1971-02.1975 — старший інженер-технолог,

02.1975-08.1976 — старший інженер-нормувальник,

08.1976-04.1978 — начальник планово-економічного бюра,

04.1978-06.1979 — начальник бюра праці та заробітної плати,

06.1979-08.1980 — заступник начальника відділу праці та заробітної плати,

08.1980-10.1986 — начальник управління праці та заробітної плати,

10.1986-10.1988 — голова профкому,

10.1988-11.1990 — секретар парткому ВО «Ворошиловградтепловоз».

11.1990-11.1991 — 1-й секретар Луганського МК КПУ.

11.1991-04.1992 — 1-й заступник генерального директора Луганської державної товарно-сировинної компанії «Луганськголовзбут».

04.1992-09.1994 — директор з економіки Луганської швейної фабрики «Стиль».

09.1994-11.1995 — генеральний директор Луганської швейної фабрики «Стиль».

11.1995-04.1998 — 1-й заступник голови Луганської облдержадміністрації[3].

24 квітня 1998-04.2006 — голова Луганської облради.

Дипломатична діяльність

ред.

З 22 серпня 2011 року[4] по 26 листопада 2012 року[5] — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь.

Громадська і наукова діяльність

ред.
  • Член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування (вересень 1998 — грудень 2000);
  • співголова Конгресу місцевих і регіональних влад України;
  • президент Української асоціації місцевих і регіональних влад;
  • доцент кафедри теорії та історії держави і права Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України;
  • голова Національної ради Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України (з липня 1999).
  • Обраний депутатом Луганської облради (березень 2006).

Народний депутат

ред.

Народний депутат України 12(1) скликання з 03.1990 (2-й тур) до 04.1994, Жовтневий виборчий округ № 52, Луганської області. Член Комісії з питань економічних реформи та управління народним госп. На час виборів: секретар парткому ВО «Ворошиловградтепловоз». 1-й тур: з'яв. 69.0 %, за 26.0 %. 2 тур: з'яв. 62.3 %, за 48.2 %. 3 суперника.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 по листопад 2007 від Партії регіонів, № 8 в списку. На час виборів: голова Луганської обласної ради, член ПР. Липень — вересень 2006 — заступник голови Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з вересня 2006), член фракції Партії регіонів (з травня 2006).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 по березень 2010 від Партії регіонів, № 19 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань бюджету (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 11 березня 2010[6].

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчій округ № 113, Луганська область, від Партії регіонів. За 60,18 %, 6 суперників. На час виборів: Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції (з грудня 2012).

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[7]

Відзнаки

ред.

Академік Інженерної академії України (1999), Міжнародної академії інформатизації (1997), Української муніципальної академії (1999).

Медаль «За трудову відзнаку» (1986). Ордени «За заслуги» III (серпень 1997)[8], II (жовтень 1999)[9], I ст. (серпень 2002)[10]. Орден Дружби (грудень 1999, Російська Федерація). Почесна грамота ВР України (2001). Почесна грамота КМ України (січень 2004)[11]. Державний службовець 1-го рангу (лютий 1999)[12]. Член КПРС (1968—1991).

Наукові праці

ред.

Автор (співавтор) близько 20 наукових праць, зокрема книг:

  • «Методологические аспекты достижения социально-экономической самодостаточности региона» (2002, співавтор),
  • «Президент України та державна, регіональна і муніципальна політика: Збірник матеріалів і документів» (2003, співавтор),
  • «Идеи П. Д. Юркевича о государстве и праве в контексте современности» (2003).

Володів анґлійською мовою.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Лівий берегКиївський інститут проблем управління імені Горшеніна, 2010.
  2. Указ Президента України №637/2011 «Про звільнення В.Тихонова з посади Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України». Президент України. 1 червня 2011. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
  3. Розпорядження Президента України від 3 листопада 1995 року № 402/95-рп «Про призначення В. Тихонова першим заступником голови Луганської обласної державної адміністрації»
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 833/2011
  5. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 655/2012
  6. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1976-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Тихонова В.М.»
  7. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради»
  8. Указ Президента України від 21 серпня 1997 року № 868/97 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  9. Указ Президента України від 14 жовтня 1999 року № 1330/99 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  10. Указ Президента України від 22 серпня 2002 року № 748/2002 «Про відзначення державними нагородами України»
  11. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 січня 2004 року № 71 «Про нагородження Тихонова В.М. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».
  12. Указ Президента України від 23 лютого 1999 року № 205/99 «Про присвоєння рангів державних службовців»

Джерела

ред.

Посилання

ред.