Тихонов Віктор Миколайович
Ві́ктор Микола́йович Ти́хонов (нар. 5 березня 1949, с. Щотове, Антрацитівський район, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР) — український політик російського походження. Віце-прем'єр-міністр України в уряді Миколи Азарова з 11 березня 2010 до 1 червня 2011[5].
Тихонов Віктор Миколайович | |
---|---|
Народився |
5 березня 1949 (70 років) Антрацитівський район, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР |
Громадянство (підданство) |
![]() |
Діяльність | політик |
Alma mater | Ворошиловградський машинобудівний інститут |
Науковий ступінь | кандидат юридичних наук |
Посада | Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3] і Народний депутат України[4] |
Партія | Партія регіонів України і КПРС |
Конфесія | православ'я |
Нагороди | |
БіографіяРедагувати
Народився 5 березня 1949 в селі Щотове, Антрацитівського району, Ворошиловградської області); росіянин; батько Микола Панасович (1921—1968); мати Антоніна Василівна (1928—1958); дружина Лариса Олександрівна (1947); син Дмитро (1968) — фахівець НБУ; дочка Тетяна (1973); дочка Вікторія (1973) — заступниця начальника відділення Луганської обласної дирекції Райффайзен банку Аваль.
ОсвітаРедагувати
Ворошиловградський машинобудівний інститут, економічний факультет (1973—1978), економіст, «Бухоблік у промисловості»; Луганський інститут внутрішніх справ (1996—1998), юрист.
Кандидат юридичних наук. кандидатська дисертація «Проблеми права і держави в творчій спадщині П. Б. Юркевича та сучасність» (Національний університет внутрішніх справ, 2003).
Трудова діяльністьРедагувати
05.1965-11.1969 — слюсар, ВО «Ворошиловградтепловоз».
11.1969-11.1971 — служба в армії, в/ч 77895 Одеського ВО.
11.-12.1971 — слюсар, 12.1971-02.1975 — старший інженер-технолог,
02.1975-08.1976 — старший інженер-нормувальник,
08.1976-04.1978 — начальник планово-економічного бюра,
04.1978-06.1979 — начальник бюра праці та заробітної плати,
06.1979-08.1980 — заступник начальника відділу праці та заробітної плати,
08.1980-10.1986 — начальник управління праці та заробітної плати,
10.1986-10.1988 — голова профкому,
10.1988-11.1990 — секретар парткому ВО «Ворошиловградтепловоз».
11.1990-11.1991 — 1-й секретар Луганського МК КПУ.
11.1991-04.1992 — 1-й заступник генерального директора Луганської державної товарно-сировинної компанії «Луганськголовзбут».
04.1992-09.1994 — директор з економіки Луганської швейної фабрики «Стиль».
09.1994-11.1995 — генеральний директор Луганської швейної фабрики «Стиль».
11.1995-04.1998 — 1-й заступник голови Луганської облдержадміністрації.
24 квітня1998-04.2006 — голова Луганської облради.
Дипломатична діяльністьРедагувати
З 22 серпня 2011 року[6] по 26 листопада 2012 року[7] — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь.
Громадська і наукова діяльністьРедагувати
- Член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування (09.1998-12.2000);
- співголова Конгресу місцевих і регіональних влад України;
- президент Української асоціації місцевих і регіональних влад;
- доцент кафедри теорії та історії держави і права Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України;
- голова Національної ради Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України (з 07.1999).
- Обраний депутатом Луганської облради (03.2006).
Народний депутатРедагувати
Народний депутат України 12(1) скликання з 03.1990 (2-й тур) до 04.1994, Жовтневий виборчий округ № 52, Луганської області. Член Комісії з питань економічних реформи та управління народним госп. На час виборів: секретар парткому ВО «Ворошиловградтепловоз». 1-й тур: з'яв. 69.0 %, за 26.0 %. 2 тур: з'яв. 62.3 %, за 48.2 %. 3 суперника.
Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від Партії регіонів, № 8 в списку. На час виборів: голова Луганської обласної ради, член ПР. 07.-09.2006 — заступник голови Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. голова Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з 09.2006), член фракції Партії регіонів (з 05.2006).
Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-03.2010 від Партії регіонів, № 19 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Член фракції Партії регіонів (з 11.2007). Член Комітету з питань бюджету (з 12.2007). Склав депутатські повноваження 11.03.2010.
Народний депутат України 7-го скликання з 12.2012, виборчій округ № 113, Луганська область, від Партії регіонів. За 60,18 %, 6 суперників. На час виборів: Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Білорусь, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з 12.2012). Заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції (з 12.2012).
Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали зверення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[8]
ВідзнакиРедагувати
Академік Інженерної академії України (1999), Міжнародної академії інформатизації (1997), Української муніципальної академії (1999).
Медаль «За трудову відзнаку» (1986). Ордени «За заслуги» ІІІ (08.1997), II (10.1999), I ст. (08.2002). Орден Дружби (12.1999, Російська Федерація). Почесна грамота ВР України (2001). Почесна грамота КМ України (01.2004). Державний службовець 1-го рангу (02.1999). Член КПРС (1968—1991).
Наукові праціРедагувати
Автор (співавтор) близько 20 наукових праць, зокрема книг:
- «Методологические аспекты достижения социально-экономической самодостаточности региона» (2002, співавтор),
- «Президент України та державна, регіональна і муніципальна політика: Збірник матеріалів і документів» (2003, співавтор),
- «Идеи П. Д. Юркевича о государстве и праве в контексте современности» (2003).
Володіє анґлійською мовою.
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
- ↑ http://www.president.gov.ua/documents/13651.html
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 833/2011
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 655/2012
- ↑ Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради»
ДжерелоРедагувати
ПосиланняРедагувати
- Тихонов В. М. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.