Вікіпедія

Тирмос Олександр Абрамович

Тирмос Олександр Абрамович (1874 м. Сімферополь, Сімферопольського пов. Таврійської губ., Російської імперії — 1938, м. Сталіно, УРСР) — український інженер. Керував комунальним господарством у Києві, Харкові, Донецьку. Жертва сталінського терору.

Тирмос Олександр Абрамович
Олександр Тирмос
Народився 1874(1874)
Сімферополь
Помер 1938(1938)
Сталіно
Громадянство Росія Росія →СРСР СРСР
Національність Євреї
Військове звання Інженер
Партія безпартійний

Біографія ред.

Ранні роки за Російської імперії ред.

Родина ред.

Народився у 1874 році в Сімферополі у єврейській родині. Батько казений равин Сімферополя Авраам Тирмос в 1869 році заснував і очолив солдатську талмут-тору.[1] Авраам Тирмос народився у 1849 році помер 24 липня 1916 року.[2]

Дідусь Іосиф Тирмос - був відомим афінським лікарем.[3]

Старший брат Олександра - Іосиф Тирмос (1868-1927) був відомим хірургом, урологом в Одесі.

В 1916 році народилася дочка Катерина. В 1991 році проживала в Макіївці під прізвищем Форер. В 1997 переїхала до Волгоградської області та прийняла громадянство Російської Федерації.[4]

Освіта ред.

До 1898 року навчався в Німеччині.[2]

З 1898 по 1903 рік навчався на першому наборі Механічного відділення Київського політехнічного інституту, який закінчив з дипломом 1-го ступеню та отримав звання "інженер-технолог".[5]

У 1907 році в Києві відбувся IV Всеросійський електротехнічний з’їзд, організований електротехнічним відділом товариства. На вимогу з’їзду царський уряд зобов’язав іноземні фірми і концесійні підприємства включати до складу технічного персоналу певну кількість вітчизняних фахівців. Завдяки цьому О. А. Тирмоса приймають інженером на роботу в Київське електричне товариство.[6]

16 січня 1908 року об 11 вечора інженер Тирмос був пограбований на вулиці Андріївській - саме тут знаходилася Центральна електростанція, де він тоді працював.[7]

В 1919 році - на посаді головного інженера Київської електростанції бореться з дефіцитом вугілля, пропонуючи замінити його деревом.[8]

Радянські часи ред.

Київський період ред.

З ініціативи місцевих партійних і радянських органів у 1920 році Київ першим з великих міст СРСР став на шлях централізованого управління усіма комунальними підприємствами. Першим керівником Комунального господарства Києва призначили 46-річного інженера-електротехніка О. А. Тирмоса.

За спогадами Марьясіна, Тирмос був низький коренастий чоловік з густою бородою і не менш густим басом - профундо. Мав широку ерудицію і виключний технічний авторитет. Міг на слух визначити причну поломки турбіни електрогенератора.[9]

В липні-вересні 1922 року перебуває у робочому відрядженні в Німеччині з метою домовленості з компаніями "Гесфюрель", "МАН", "АЕГ" про відновлення електричного господарства міста Києва.[10]

У липні 1924 року став ініціатором та увійшов до Комітету з будівництва Десенської ГЕС.[11]

1 вересня 1925 року, як інженер Комунгоспу, безпартійний 51-річний Тирмос увійшов до складу президії Київської міської ради.[12]

Як керівник Комунгоспу, був ініціатором запуску автобусного руху у Києві 10 грудня 1925 года з відкриття маршруту пл. ІІІ Інтернаціоналу — вул. Л. Пятакова (тепер Європейська пл. — вул. Саксаганського).[13]

Харківський період. Перший арешт ред.

На початку 30-х Тирмос працював Головним інженером Харківського комунгоспу. Став жертвою переслідування технічної інтелігенції відомої як «процес Промпартії». Заарештований 4 січня 1931 року разом із іншими провідними фахівцями комунального господарства Харкова:. ЕКВ ДПУ УСРР, як член контрреволціної шкідницької організації (ст. 54 7 КК УСРР). Слідство просувалося накатаними рейками. Склад управлінських кадрів виступав у ролі кубла заколотників. Фахівці комунальної галузі, що тісно контактували у виробничих потребах, були призначені на роль членів підпільної контрреволюційної організації. Уся їхня професійна діяльність була начебто суцільним шкідництвом, а планові наради — замаскованими зборами осередку Промпартії. Обвинувачених тримали під вартою півроку до серпня 1931 року. Після цього відпустили.[14]

Донецький період. Другий арешт і смерть ред.

До 1937 року працював головним інженером "Доноблкомунгосп" в Донецьку - тоді Сталіно.

Арештований 29 листопада 1937 року в Донецьку на робочому місці.[15] Після арешту утримувався в тюрмі НКВС по вул Артема. Потім у тюрмі біля Металургічного заводу. Останні місяці в тюрми на схилах річки Кальміус(12, або 13 лінії). Розстріляний на початку 1938 року у віці 64 років.

Примітки ред.

  1. ↑ Йоханан Петровский-Штерн Евреи в Русской армии 1827—1914, Москва 2003 (PDF).
  2. ↑ а б ГОРОД АНТОНЕСКУ Яков Верховский,Валентина Тырмос. Архів оригіналу за 24 серпня 2022. Процитовано 24 серпня 2022.
  3. ↑ «КАПУСТНИК» В ПОДРОБНОСТЯХ Инна ЛОСТМАН.
  4. ↑ Указ президента РФ 1 грудня 1997 року.
  5. ↑ газета Київський політехнік стор. 5 "Віншуємо перших механіків КПІ" 28.08.2003 (PDF).
  6. ↑ І.Плачков. Книга 2. Пізнання й досвід – шлях до сучасної енергетики Київ-2003 Розділ 15.2. Створення та становлення Київської енергосистеми.
  7. ↑ газета Киевлянин №18 від 18.01.1908 стор.3 Заметки.
  8. ↑ Киев-1919: разруха в коммунальном хозяйстве.
  9. ↑ Спогади Лазаря Марьясіна - рукопис.
  10. ↑ газета Пролетарская правда №207 14.09.1922.
  11. ↑ газета Пролетарская правда №164 від 20.07.1924.
  12. ↑ газета Киевский пролетарий №62 від 02.09.1925 стор. 5 Новый президиум Горсовета.
  13. ↑ газета Киевский пролетарий №149 від 13.12.1925 стор. 5 ГДЕ БУДУТ ХОДИТЬ АВТОБУСЫ.
  14. ↑ Реабілітовані історією. Харківська область. Перша книга, Харків 2008.
  15. ↑ Свідчення ФОРЕР Катерини Олександрівни,м. Макіївка 1990 рік.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тирмос_Олександр_Абрамович&oldid=40476770