Тимсах
30°34′00″ пн. ш. 32°17′00″ сх. д. / 30.56667° пн. ш. 32.28333° сх. д.
| Озеро Тимсах | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 30°34′00″ пн. ш. 32°17′00″ сх. д. / 30.56667° пн. ш. 32.28333° сх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна |
 Єгипет | |||
| Розташування | Ісмаїлія, Єгипет | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 14 км² км² | |||
| Глибина максимальна | 1 м | |||
| Об'єм | 80000000 км³ | |||
  Озеро Тимсах Озеро Тимсах (Єгипет) | ||||
|
Тимсах у Вікісховищі? | ||||
Озеро Тимсах, або Озеро Крокодилів, озеро в Єгипті в дельті Нілу. Розташовано вздовж лінії розлому, що прямує від Середземного моря до Суецької затоки через Велике Гірке озеро[1]. У 1800, повінь заповнило Ваді Тумілат, в результаті чого озеро Тимсах переповнилось і берег просунувся на 9 міль на південь в бік Великого Гіркого озера[2]. У 1862, озеро було заповнено водою з Червоного моря[3]. Площа поверхні озера Тимсах охоплює 14 квадратних миль[4]. Більша частина озера заболочена і глибини рідко сягають 1 м[5].
Зміст
КаналиРедагувати
Озеро Тимсах було у складі каналу, побудованого приблизно 4000 років тому під час Середнього царства Єгипту, і було розширене близько 600 р. до Р.Х. під час правління Нехо II[6].
Будівництво Суецького каналу розпочалось в безпосередній близькості від озера Тимсах в 1861, на ділянці на північ від озера[7]. Початкова підготовка включала будівництво навісів для розміщення 10,000 працівників, парові тартаки, імпорт великої кількості тачок і дерев'яних дощок[7]. 3000 робочих вирили канал від Нілу до озера Тимсах в 1861 — 1862, який надав прісну воду цьому району[7][8]. Крім того, було запропоновано побудувати на півдорозі каналу порт[9].
Ісмаїлія - ділянка Суецького каналу, яка пов'язує озера Манзала й Тимсах, була завершена в листопаді 1862[8]. Будівництво ділянки було завершено з застосуванням примусової робочої сили, яка розширила кількість робочих до 18,000 осіб[7][8]. Канал мав 15 м завширшки і 1.2 —1.8 м завглибшки і пов'язав Тимсах й Середземне море[7]. Робота почалася на південь від озера Тимсах у 1862-1863, а також розширення і поглиблення на північній ділянці[7]. Роботи на північній ділянці тривали до 1867, і на південній ділянці до 1876[7].
ПосиланняРедагувати
- ↑ Gmirkin, Russell E. (2006). Berossus and Genesis, Manetho and Exodus. Continuum International Publishing Group. с. 231. ISBN 0567025926.
- ↑ Hoffmeie, p.43
- ↑ Stanley, p.32
- ↑ Ismailia. Архів оригіналу за 2013-06-29. Процитовано 2009-04-09.
- ↑ Stephan Gollasch, Andrew N. Cohen (2006). Bridging Divides: Maritime Canals as Invasion Corridors. Springer. с. 229. Процитовано 2009-04-10.
- ↑ Martin Shaw Briggs (1918). Through Egypt in War-time. T.F. Unwin. с. 192. Процитовано 2009-04-10.
- ↑ а б в г д е ж Royal Statistical Society (Great Britain), Statistical Society (Great Britain). (1887). Journal of the Royal Statistical Society. Royal Statistical Society. с. 503–509. Процитовано 2009-04-10.
- ↑ а б в W.O. Henderson (2006). The Industrial Revolution on the Continent: Germany, France, Russia 1800-1914. W.O. Henderson. с. 151. Процитовано 2009-04-10.
- ↑ Water Resources and Environmental History. ASCE Publications. 2004. с. 124. ISBN 078440738X.
ЛітератураРедагувати
- Hoffmeie, James Karl (2005). Ancient Israel in Sinai. Oxford University Press US. ISBN 0195155467.
- Stanley, Henry Morton. My Early Travels and Adventures in America and Asia.
- Nourse, Joseph Everett. The Maritime Canal of Suez.