Течія Західних вітрів
Течія Західних вітрів або ж Антарктична циркумполярна течія (англ. Antarctic Circumpolar Current, ACC) — потужна океанічна течія в Південній півкулі між 40 і 55° південної широти, що зумовлена впливом постійних західних вітрів (звідки й назва) і має напрям із заходу на схід[1]. Це найпотужніша на Землі течія. Перетинає Атлантичний, Індійський та Тихий океани[1]. Ця течія охоплює земну кулю безперервним кільцем, в межах Південного океану від неї відгалужуються холодні Бенгельська, Західноавстралійська та Перуанська течії[1].
| Течія Західних вітрів | |
| Континент | Антарктида |
|---|---|
| Розташовується на водоймі | Атлантичний океан, Індійський океан, Тихий океан, Південний океан |
 Течія Західних вітрів у Вікісховищі | |
ACC є домінуючою ознакою циркуляції Південного океану і має середній транспорт в 100–150 свердрупів (Sv, мільйонів м³/с), [2]
З Циркумполярною течією пов’язана антарктична конвергенція, де холодні антарктичні води зустрічаються з більш теплими водами субантарктики, створюючи зону апвелінгу поживних речовин.
Течія створює вири Росса і Ведделла.
Північна межа течії проходить приблизно по 40° південної широти, південна підходить до берегів Антарктиди. Довжина цієї течії перевищує 30 тис. км, середня ширина близько 1 тис., максимальна близько 2,5 тис., мінімальна — в протоці Дрейка. Течія проникає майже до дна океану на глибини до 2-4,5 км.
Швидкість течії до 2 км/год, але зазвичай у межах 0,4-0,9 км/год, на глибинах — не більше 0,4 км/год. Температура води змінюється від 12-15 °С у північній частині течії і до 1-2 °С в південній, солоність відповідно — від 35 до 34 ‰[1].
Характеризується сильними вигинами, які виникають під упливом контурів материків, рельєфу дна і особливостей взаємодії з атмосферою.
Щосекунди ця течія переносить понад 240 млн м³ морської води, тобто значно більше, ніж усі інші течії разом узяті, навіть у найвужчому місці, в протоці Дрейка щосекундне перенесення становить близько 130 млн м³.
Антарктична циркумполярна течія — потужне джерело енергії для утворення циклонів і антициклонів, які мають велике значення для формування погоди на всій планеті. У зоні цієї течії утворюються і найбільші водяні вихори, які мають лише місцеве поширення на відміну від інших, які дрейфують за течією.
Через часті і сильні шторми зону течії називають «ревучими сороковими широтами».
Утворення ред.
Опубліковані оцінки початку Антарктичної циркумполярної течії різняться, але зазвичай вважається, що вона почалася на межі еоцену/олігоцену . Ізоляція Антарктиди та утворення ACC відбулися з відкриттям Тасманійського проходу та протоки Дрейка. Тасманійський морський шлях розділяє Східну Антарктиду та Австралію і, як повідомляється, відкрився для циркуляції води 33,5 млн років. [3] Час відкриття протоки Дрейка між Південною Америкою та Антарктичним півостровом є більш спірним; тектонічні та осадові дані показують, що він міг бути відкритим ще до 34 млн років [4] оцінки відкриття проходу Дрейка становлять від 20 до 40 млн років. [5] Багато дослідників приписують ізоляцію Антарктиди течією причиною зледеніння Антарктиди та глобального похолодання в еоценову епоху. Океанічні моделі показали, що відкриття цих двох проходів обмежувало полярне зближення тепла і викликало охолодження температури поверхні моря на кілька градусів; інші моделі показали, що рівні CO2 також відігравали значну роль у зледененні Антарктиди. [5][6]
Примітки ред.
- ↑ а б в г Західних вітрів течія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ (Smith та ін., 2013)
- ↑ (Hassold та ін., 2009)
- ↑ (Barker та ін., 2007)
- ↑ а б (Siegert та ін., 2008)
- ↑ (Stott, 2011, See "Ancient Current Systems" illustrations at bottom of page)
|
Це незавершена стаття з гідрології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |